— Лягала…
— Лягала вона… А чого тоді підхопилася?
— Звикла…
— Он воно як. А Іветта Андріївна наказала, щоби відпочила гарно, виспалася, бо ж сьогодні Новий рік, до ранку за вікнами феєрверки. Як на війні.
— Добре… — покірно.
Нянька до столика.
— І не їла?
Рая голову опустила: геть вона цій няньці не подобається. Ангеліна тарілками дзенькнула, на дівча зиркнула прискіпливо. Чого це мала надулася? Не до смаку чи просто соромиться? «Та що це я, їй-богу! — отямилася. — Чого ніс не у свої справи пхаю? Суд вершу, ніби я і є Господь. Не моє це діло — дівці докоряти! Мені — аби наїлася, напилася й у кімнаті сиділа, як та колода, поки Іветта не повернеться».
— Зараз сніданок принесу, — якомога спокійніше.
— Можна, допоможу? — тихо спитала Рая. — Я вмію вареники ліпити. І борщ без м'яса варити, щоби був, як із м'ясом.
І на сповідь не ходи — одним словом з Ангеліни злобу вигнала. Борщ? Нянька затримала подих, щоб не розридатися перед дівчиною, брови звела — ох, мабуть, наїлося мале горя, аж поперек горлянки стоїть. Усміхнулася щиро. До Раї підсіла, обійняла.
— Бути того не може. Ану відкрий секрет, Раюшко. Це ж як такий борщ варити?
— Та просто. Треба буряк на олії підсмажити, потім цибульку і моркву. І один кубик курячого бульйону вкинути. А вже томат і капусту пізніше, коли картопля звариться, бо, коли вкинути томат разом із картоплею, вона твердою буде.
— І це хто ж тебе навчив такі борщі гарні варити?
— Бабця…
— Так у тебе бабця є? — цікавість під'юджувала Ангеліну, хоч Іветта категорично заборонила розпитувати дівчину про минуле.
— Померла…
— А мама?
— Мама є…
— Добра?
— Так… — губку закусила.
Ангеліна відчувала — досить. Та не утрималася:
— І скільки ж рочків маєш?
— Шістнадцять…
— Шістнадцять? — не повірила. — Ох, Раюшко, дивись мені. Годуватиму — і не відмовляйся. Зараз сніданок принесу і не відчеплюся, поки чистих тарілок не побачу. — Підхопилася, попхала столик на коліщатках до дверей. Зупинилася. — А в Бога віриш?
— Не знаю… — прошепотіло дівча.
За десять хвилин перед Раєю стояв той самий столик, тільки тепер на ньому, крім гарячого чаю, рум'янилися млинці, стікав соком яловичий стейк і ніби й досі шкварчала яєчня. Нянька з показною суворістю наказала з'їсти все, пообіцяла обов'язково повернутися і перевірити, та, коли за хвилину зазирнула до рожевої кімнати, побачила порожні тарілки і дівча, що спало на самому краєчку широкого ліжка. Скрутилося незграбно, одну руку приклало до грудей, другою прикрило щось на простирадлі. Цікава нянька витягла шию й побачила Платонове фото під маленькою долонькою.
— Он воно що… — прошепотіла збентежено. — Спи… Джульєтта хутірська… Піду твого Ромео пігулкою травити…
…Платон сидів у кріслі біля вікна. Нянька підійшла, торкнулася його плеча.
— Не спиш, янголе? Зараз сніданок принесу. І пігулку матінка веліла дати…
— Добре…
— Усе тобі «добре». А таємницю від Ангеліни, знаю, маєш. Та і хай! Мені однаково. Аби мати не дізналася. Добре сховав?
— Добре.
— І де? — Підступна.
— У серці. — До няньки обернувся. — У серці чотири камери. Багато закутків. Ти знала?
— Та звідки мені знати? Це ти в нас усе знаєш…
Іветта повернулася додому близько шостої вечора. Ангеліна аж за серце схопилася, такий кепський вигляд у хазяйки. Пакети відібрала, Іветту під руку…
— Що? Знову «добрий день» усі сили висмоктав? Ох Іветто Андріївно. Зупиніться вже, а то геть усіх урятуєте, а Платосик сиротою лишиться…
— Ялинка…
— Стоїть! Ялинка стоїть, Платон сидить, святкова вечеря готова, а мала так міцно заснула, ніби ніколи не висипалася.
— Її звати Раєчкою. Щоб я не чула цього принизливого «мала».
Господи! Ледь ноги переставляє, а команди роздає. Усе їй боротьба, сердешній.
Нянька допомогла Іветті дійти до спальні, заколотила солодкого чаю з ризьким бальзамом і, поки хазяйка з кожним новим ковтком повертала собі сили, розтирала їй ступні спиртовою настойкою з бджолиного підмору. А потім ще й витягла пляшечки кілька дохлих бджіл і приклала до ніг.
— І приляжте, їй-богу.
— Ні, Ангеліночко. Вечеря… Збери на стіл. За десять хвилин вечеряємо.
Нянька помчала на кухню, Іветта допила чай, відчинила шафу. Добрий день! Добрий рік. Жодних боргів, жодних невиконаних справ! Можна сміливо дивитися на годинник. У рожевій кімнаті сидить чудова лялька для сина: зараз Іветта познайомить їх і дуже обережно поведе діло до бажаної розв'язки. Добрий день. Варто надягти білий із молочним відливом костюм, що так подобається Платону. І діаманти.