Він відірвався від неї, знітився, розсміявся. Ухопив за руку, потяг до передпокою. Кричав на ходу:
— Все, все! З Новим роком! Одужуй, Лідо! Стасе! Дякую, чуваче! Я женюся! Їй-богу, женюся!
— Навіть не думай, бовдуре! — крикнув Стас у вже зачинені двері.
Зоряна й Олег не чули. Бігли сходами вниз. З усіх дверей-квартир-вікон, з усіх усюд — бом-бом-бом!
— Новий рік! — розсміялася Зоряна.
Вибігли з під'їзду. Звідусіль — такі сподівання! Олег обхопив Зоряну, притис до себе:
— Встигну загадати бажання. Щоби ти завжди була поруч зі мною. І що для цього треба? А виходь за мене!
А по вітальні бігав збуджений Стас:
— Моє бажання… Я бажаю…
«Я так і не дізналася, хто в мене мав народитися — хлопчик чи дівчинка… — гірко видихнула Ліда й заплющила очі. — Ох і питань назбиралося за рік! Як мідяків у фонтані. Тільки говорити… Говорити нема про що!»
Тої ночі не тільки Олег із Зоряною вирішили одружитися. Куранти ще не встигли означити закінчення старого року, коли Платон запитав Іветту:
— Бажання вже можна загадувати?
— Саме час!
— Хочу, щоб Рая завжди була зі мною. Вона вже моя?
Нянька зойкнула, штовхонула Платона в бік.
— Та що ти таке кажеш, сорому в тебе нема!
Іветта недобре примружила очі, подивилась на няньку.
— З Новим роком, Ангеліночко!
— Та й вас, Іветто Андріївно, тільки…
Іветта поглядом примусила няньку замовкнути, обернулася до занімілої дівчини. На мить лише випустила найманку з поля зору, а та вже від страхів аж прилипла до спинки крісла. А все Ангеліна, хай би їй язик відсох.
— Раєчко… — Іветта демонстративно радісно всміхнулася дівчині. — Загадуй скоріше бажання, люба! От побачиш, воно обов'язково збудеться. Ти… про що мрієш?
— Мамо! Рая вже моя? — перебив матір Платон.
Іветта розправила крила і полетіла рятувати ситуацію. Ангеліна слухала й дивувалася: «Ох Іветта Андріївна! Ох актриса! А ручки… Ручки як красиво склала. Я б так нізащо не змогла. А словами крутить! Як циган сонцем. От кожне окреме слово — зрозуміло, а все гамузом — наче рій бджолиний: усе гуде, дзижчить, а яке увіп'ється й отруїть — не розібрати».
— Ти полюбив Раєчку, Платоне? Ти полюбив її з першого погляду і назавжди?! Яка приголомшлива правда! — вела соло Іветта. — Звичайно, я вірю в такі сильні й несподівані почуття… Я знаю твоє світле романтичне серце, але навіть я трохи збентежена, а Раєчка, певно, геть спантеличена. Так, Раєчко?
— Не знаю, — прошепотіла жертва.
— І я не знаю відповіді на твоє питання, Платоне. Не мені вирішувати. Раєчка повинна захотіти цього так само сильно, як і ти… Повинна полюбити тебе так само сильно, як її любиш ти.
Платон нахилив голову до плеча, проникливо подивився на дівчину.
— Ти любиш мене, Раю?
Рая затамувала подих і з острахом глянула на красиву пані.
— Якщо люди люблять одне одного, вони повинні одружитися, — обережно сказала Іветта. — І якщо ти, Платоне, справді бажаєш ніколи не розлучатися з Раєчкою… Ти повинен запропонувати їй руку і серце. Ось тоді ви таки ніколи не розлучитеся.
Дівчина не здивувалася. Здавалося, вона вже не розуміє ні слова з того, що кажуть цієї чарівної новорічної ночі у розкішній квартирі красивої пані. Страшенно хотілося в туалет і нудило. Босі ноги змерзли, а по спині бігла цівка холодного поту. Хитнулася. Тої ж миті підхопилася нянька, бризнула дівчині в обличчя холодною водою зі жменьки, за руку вхопила.
— Ходімо, дитино. Щось ти зблідла… Ходімо. Умиєшся. Полежиш трішечки. А й то! Скільки можна святкувати? Треба й перепочити…
Іветта стисла губи від наглої няньчиної самодіяльності, але дівчина справді здавалася ошелешеною, тому вона лише видушила схвильовану усмішку і сказала жертві надобраніч, побажала щасливих снів і здійснення найзаповітніших мрій.