– Нас не буде – то будуть наші діти, онуки, правнуки. Тонкий солодкий аромат наповнював повітря, одурманював, п’янив, загострював почуття. Олесі було так спокійно й радісно на душі, що здавалося, ніби навколо них живе саме щастя, і нема більше нічого й нікого, окрім них і безмежного кохання.
– Я не хочу, щоб цей вечір закінчувався, – стиха промовила дівчина. – Ось так би весь вік сидіти поруч із тобою, вдихати п’янкий аромат липи. Мені здається, що навіть бачу цей запах!
– Моя мрійниця! – сказав він лагідно й поцілував дівчину. – Попереду в нас буде ще багато-багато таких вечорів. Ми завжди будемо разом.
– Справді? – спитала Олеся, відчуваючи, як схвильовано закалатало серце.
– Так. Ми одружимося й тоді вже ніколи не будемо розлучатися.
– Ніколи, – луною повторила вона.
– То коли ми одружимося?
– Щойно закінчу навчання.
– І коли цей час настане?
– У лютому.
– Це так довго чекати? – удавано схвильовано запитав він.
– Можна одружитися навесні, коли зацвітуть сади. Ми з тобою тоді познайомилися, тож давай і поберемося навесні.
– Гаразд, домовились, – сказав він, обіймаючи свою кохану.
Перед від’їздом Олесі повернулася Ігорева мати. Хлопець відрекомендував її як свою дівчину. Катерина Захарівна не докучала питаннями, лише сказала, що дуже рада, що її єдиний син має таку гарну дівчину. Жінка запросила Олесю приїжджати до них у гості.
Проводжаючи дівчину, Ігор сказав, що вона сподобалася його матері.
– Ти так гадаєш? Мені здалося, що Катерина Захарівна поводилася дуже стримано, – сказала Олеся.
– Мати одна мене виховувала, – пояснив Ігор. – Батько від нас пішов, коли я ще був маленьким. Я майже не пам’ятаю його, а він до цього часу не виявив бажання зі мною зустрітися. Мама працює вихователькою в дитячому садку, зарплата невелика, тож ми ніколи не розкошували. Вона мені дала все, що могла. У мами добре серце, тож не переймайся. Я знаю, що вона прийме будь-який мій вибір, аби лише я був щасливий.
– Я зроблю все можливе, щоб ти почувався щасливим поруч зі мною. Віриш мені?
– Вірю. І кохаю тебе безмежно.
– Як це? – усміхнулась Олеся.
– До самого неба! Безмежно, як Всесвіт!
– Люблю тебе! – промовила розчулена Олеся й торкнулася його губ при всіх, на платформі автовокзалу.
Наступного разу закоханим вдалося зустрітись у вересні. Олеся взяла ключі від хати Карини, і вони провели там кілька днів. Додому дівчина намагалася їздити нечасто й тоді, коли Костя був на роботі. З Ігорем тієї осені вони змогли зустрітися лише двічі, бо все якось не виходило: то Олеся не мала вихідного, то Ігор працював. Їхнє кохання проходило випробування часом і з того ще більше міцніло.
Розділ 24
Навіть у страшному сні Олесі не могло привидітися те, що відбувалось у лютому дві тисячі чотирнадцятого року. Ігор за першої можливості брав відпустки за свій рахунок і їхав у Київ на Майдан. Олеся поривалася приєднатися до мітингуючих, але Ігор наполягав, щоб дівчина закінчила навчання й отримала диплом.
– Я не можу стояти осторонь цих подій, – казала йому кохана. – Твориться нова історія, а я маю сидіти за підручниками?
– У вас є свій Майдан, у Луганську також має хтось відстоювати права людини та свободу, – переконував Ігор.
І дівчина ходила на головну площу міста разом із Кариною. В училищі їм забороняли брати участь у масових заходах, завантажували курсовими роботами чи ще чимось, аби лише втримати учнів удома. Але подруг уже ніщо не могло спинити. Вони знаходили час і можливість не стояти осторонь, а бути в епіцентрі всіх подій. Місто лихоманило, люди, які були добрими друзями, приятелями чи навіть родичами, опинялися по різні боки барикад. Ця участь не оминула й Олесю. Вона приїхала додому, і перед телевізором зайшла розмова про події в столиці.
– Господи, що коїться! Бандерівці хочуть зруйнувати нашу країну! – сказала Раїса Іванівна. – Працювати не бажають, а за якихось сто гривень на добу мерзнуть на Майдані.
– Казали наші хлопці, що їх там поять чаєм з наркотиками, – сказав Костя.
– Звичайно! А то чи б перли так з дерев’яними щитами? Чи палили б шини? Ненормальні люди! У нас такого не буде! То западенці все чинять за наказом американців!
Олеся не мала наміру з ними сперечатися, але не втрималася, зачепилася – і почалося! Мачуха волала як різана, вискотіла, батько намагався її заспокоїти, Костя з піною біля рота накинувся на Олесю, намагаючись довести, що акції сплановані й проплачені американцями.