– Нічого собі! То ми тепер безробітні? – промовила Олеся й похопилася: – А де моя трудова книжка? Чому ти її не забрала?
Карина відвела погляд, сказала, що поставить чайник, бо хоче заварити м’яту та заспокоїтися. Олеся надто добре знала подругу й зрозуміла, що та щось приховує.
– То чому ти не забрала мої документи? – запитала Олеся, пішовши за Кариною на кухню. – Не було такої змоги? Тобі їх не віддали?
– Вони в Кості, – відповіла дівчина, поставивши на плиту чайник.
– Як вони опинились у нього? – допитувалась Олеся.
– Я їх забрала, потім… Потім зустрівся Костя, і я віддала йому, – неохоче відповіла Карина. – Та він сам повернеться й усе пояснить. Чому ти мені влаштувала допит? – якось роздратовано сказала Карина.
– Вибач. Я не хотіла тебе образити.
– Проїхали. Що я тепер робитиму? Куди влаштовуватися, коли все зачиняється?
– Прорвемося! – Олеся взяла за руку подругу. – Ми ж разом?
– Та поки що так, – відповіла Карина.
Олеся не встигла допитатися, чому подруга так говорить, як почула, що Костя зайшов до квартири. Разом із ним був іще один чоловік. Вони тримали в руках великі та важкі картонні коробки. Але не незнайомець змусив Олесю завмерти на місці з відкритим ротом. Її чоловік був у камуфляжній формі і з автоматом за плечима. Розширеними від подиву очима Олеся дивилася на Костю й не могла повністю усвідомити, що він поповнив лави бойовиків.
– Що? Подобається форма? – посміхнувся він дружині, ставлячи коробку в куток коридору. – Льохо, неси інші! – звернувся він до друга.
– Ти?! Як ти міг?! – промовила зблідла Олеся.
– Я став на захист землі своїх дідів! – радісно випалив чоловік. – Учинив, як справжній чоловік! І ти, Олесю, повинна мною пишатися!
– Та ти знаєш хто? Ти – зрадник! Ти зрадив свою країну та спаплюжив землю твоїх предків!
– Олесю, ти жінка й не все розумієш, – сказав він.
Костя підійшов до Олесі, хотів обняти її за плечі, але вона відсахнулася від нього, як від чогось бридкого.
– Не чіпай мене! – спалахнула вона.
– Не будемо сваритися, – сказав він невдоволено, але стримано. – Краще розберіть із Кариною коробки.
– Що там?
– Продукти. Надовго вистачить.
– Крадені?
– Націоналізовані! – посміхнувся він.
Товариш Кості заніс ще одну важку коробку, іншу, трохи меншу, витер піт із чола.
– Ходімо занесемо твої й поїдемо до мене розвантажувати, – сказав Льоха Кості.
Олеся пішла в кімнату, а чоловіки занесли ще кілька коробок. Вона не пішла їх розбирати.
– Не можу навіть доторкнутися до краденого, – сказала.
– Мені вони також не потрібні, – сказала Карина.
Увечері Костя сам розклав награбовані продукти на полиці та в холодильник, зайшов до кімнати. Олеся не повернулася до нього, лежала на ліжку з відреченим поглядом. Він зняв форму, акуратно розвісив її на спинці стільця, сів біля Олесі.
– Зараз такий час, Олесю, – сказав він.
– Час грабувати й убивати?
– Накажеш мені сидіти склавши руки вдома?
– Краще вже так, ніж убивати людей.
– Не людей, а ворогів: нациків, укропів і правосєків.
– Ти – злочинець, і за все доведеться відповідати.
– Якщо доведеться, то відповім! – нервово сказав він. – Ти не лізь у мої справи!
– Тоді поясни мені, як жити поруч із убивцею?
– Не перебільшуй, я нікого не вбивав. Мені будуть платити великі гроші, і я не гнутиму спину в автомайстерні. Житимемо, як люди!
– Я взагалі не знаю, як житиму, – сказала Олеся й розплакалася.
Костя втішав її, але марно. Олеся довго й гірко плакала, уткнувшись лицем у подушку. Коли заспокоїлась, мовила:
– Мені соромно буде виходити на люди. Ти це розумієш?
– Прийде час, і ти пошкодуєш про такі слова. Ще пишатимешся мною!
– Ніколи цього не буде! – карбуючи кожне слово, сказала вона.
Розділ 33
Карина кілька тижнів поспіль намагалася знайти собі бодай якусь роботу, та марно. Місто було вщент наповнене бойовиками, які почувалися справжніми господарями. Крамниці, супермаркети, підприємства – усе припиняло роботу. Щось «націоналізовувалось» або відбиралось «на пользу молодой республіки», хтось зміг вчасно зачинитися, залишивши табличку на дверях «Зачинено на ремонт». Місто швидко порожніло. Особливо стало безлюдно, коли в червні почалися бойові дії. Тривожні події бентежили містян чи не щодня. Точилися бої за Луганський аеропорт, бойовиками було збито літак Ан-26 з ПЗРК, від серії вибухів гинули мирні жителі. У Луганськ зайшла колона «Градів» з Росії.