Авто зупинилося за проханням Олесі. Вона поцілувала Максимка в рожеву щічку, передала Карині.
– Щасти! – сказала їй подруга.
Олеся лише кивнула головою у відповідь. У горлі застрягла грудка, яка не давала говорити. Кинувши останній прощальний погляд на сина, Олеся тихо зачинила двері. Таксі рушило з місця, кинувши дрібні камінці з-під задніх коліс під ноги дівчині. Олеся завмерла на дорозі й довго дивилась услід машині, яка везла її дитину в невідомість.
Розділ 45
Олеся притомилася, поки знайшла ту покинуту хатинку. Мобільник вона не відмикала, побоюючись, що Карину міг випадково помітити Костя, і тоді б подруга їй зателефонувала. Не було дзвінків і від чоловіка. «Значить, ще не повернувся додому», – подумала Олеся, заходячи на подвір’я.
Занедбана садиба, заросла кропивою чи не в зріст дівчини, кущі бузини навколо похиленої хати, яка сумно дивилася на незнайомку старечими, підсліпуватими, перекошеними від старості вікнами. Подекуди не було скла, і від того Олесі стало моторошно. Здавалося, що темні діри у вікнах для того, щоб стара бабця, яка тут померла, могла в них виглядати.
«Я забула прихопити щось для того, щоб вирвати замок, – подумала Олеся. – А здавалося, що про все подбала заздалегідь».
На її щастя, замок уже хтось вирвав до неї. Олеся прочинила перекошені двері. Вони зловісно заскрипіли й відчинилися. Дівчина заглянула всередину. Там були сіни, де валявся якийсь мотлох і стояла дерев’яна драбина, що вела на горище. Хатні двері були відчинені, й Олеся переступила поріг, боляче вдарившись лобом об одвірок. Їй здалося, що ще й досі стоїть запах сечі й трупа, який тут розклався. Напевно, старенька померла на підлозі, де посеред хати була темна пляма. Повсюди розкидане лахміття, битий посуд, на вікні – засохлий калачик. Напевно, тут уже побували мародери й забрали все, що можна здати на металобрухт, тільки залізне ліжко в кутку зі старою засмальцьованою периною на ньому чомусь лишилося.
Олеся підняла табуретку, яка стояла чомусь угору ніжками, поставила її неподалік виходу біля вікна. Вона тут сидітиме до глибокої ночі. Дівчина не хотіла навіть думати про те, як їй тут буде, коли поночіє, і в хаті стане темно. Вона сіла біля вікна й намагалася себе заспокоїти. Олеся налаштовувалася на те, що буде нелегко, страшно, навіть дуже, але ще вдень страх сковував її тіло по ногах і руках, а попереду – ніч, половину якої вона має провести тут на самоті, де нещодавно лежала померла бабця. «Треба думати про щось хороше. У мене є мамин лист, останній, а в ньому – сюрприз. Щойно настане північ, я увімкну ліхтарик і його прочитаю».
За годину зателефонував Костя. Олеся злякано здригнулася від мелодії, яка здалась у порожній хаті ніби ударом дзвона, і звук рознісся луною.
«Усе. Можна відключати мобільник, – подумала Олеся й вимкнула його. – Карина не телефонувала, значить, дісталася додому благополучно, а Костя нехай надзвонює, скільки йому заманеться».
Вона уявила, як він зараз лютує, але того страху, як удома, уже не було. Її більше лякала ніч, яку вона має провести в покинутій хаті. Час від часу Олеся з острахом поглядала на темну пляму на підлозі, і її уява малювала щонайстрашніші картини.
«Я маю бути сильною. Заради свого сина, – повторювала вона собі раз по раз. – Я сильна й усе витримаю. Не варто боятися мертвої бабці. Костя був страшніший від неї, коли здіймав руку чи ґвалтував мене. Я все витримаю й не дам страхові оволодіти мною».
Олесю почала мучити спрага. Вона лаяла себе за те, що не прихопила із собою не те що їжу, а хоча б пляшку води. У роті пересохло, і в голову вже не лізли ніякі думки, окрім того, що неймовірно хотілося пити. Помучившись із годину, вона ризикнула вийти зі схованки й пішла крізь зарості кущів до річки. Дівчина не помилилась. Саме в цьому місці Сіверський Донець був вужчим, на що вона й розраховувала. Саме це місце Олеся примітила на мапі, коли чоловікові друзі пиячили на кухні, а свою карту лишили розкритою в іншій кімнаті. Олеся припускала, що тут річка має бути глибшою, але це її не лякало: вона вміла добре плавати. Дівчина спустилася з пагорба до води, зачерпнула долонею з річки й посьорбала. До ночі лишалося ще багато часу, тож їй знову захочеться пити. Олеся оглянула все понад берегом, і їй поталанило. У траві біля берега лежала порожня пластикова пляшка. Дівчина її помила в річці, набрала води й поквапилася повернутись у хату, де було безпечніше.
Груди налилися, і їх почало розпирати. Біль був пекучим, і Олесі довелося зцідити молоко, яке прибувало. День тягнувся нестерпно довго. Сонце ніби зависло на небі в одній точці й не зрушувало з місця.