– Зараз я заварю тобі чаю з малиною та медом, – сказала жінка.
– Я хочу їсти. Дуже, – промовила Олеся.
– Тоді гаряченького свіженького супчику з курятиною! Олеся змогла посьорбати лише кілька ложок, запила чаєм. У неї пекло в грудях і розпирало їх, була висока температура, і Людмила Анатоліївна, попри протест Олесі, викликала лікаря. Її оглянув медик і сказав, що Олеся застудила груди і, напевно, сама застуджена, тож потрібно в лікарню.
– Я нікуди не поїду! – категорично заявила Олеся й попросила призначити лікування вдома.
Потрібно було п’ять днів робити уколи антибіотиків, і Людмила Анатоліївна знайшла медсестру, яка за оплату погодилася ходити до них додому. Після першого уколу Олесі надвечір стало трохи ліпше, і вона змогла все розказати жінці.
– Я знала, що ти відчайдуха, але щоб таке… Це ж треба так ризикувати! – промовила жінка, вислухавши Олесю.
– У мене не було іншого вибору, – сказала Олеся й попросила зателефонувати Карині зі свого мобільника.
– Як ти там, Кариночко? – спитала жінка.
– Усе добре! Не хвилюйтеся. А як у вас справи?
– До мене сьогодні приїхала племінниця, – сказала Людмила Анатоліївна так, як домовилася з Олесею. – Щоправда, трохи застудилася в дорозі, тож лікую її.
– Щось серйозне?
– Та ні, просто застуда. За п’ять днів уже поїде від мене.
– Передавайте їй вітання й побажання швидше одужати. Ви мені тоді зателефонуєте, коли вона поїде?
– Звичайно!
– Здається, Карина все зрозуміла, – сказала Олеся.
– Так, вона розумна дівчинка! Чекатиме на дзвінок.
За п’ять днів Олесі й справді стало легше. Молоко в грудях перегоріло, хоча запалення ще не зовсім минуло, та Олеся вже наполягала на тому, щоб подати знак подрузі. Людмила Анатоліївна зателефонувала Карині й сказала, що племінниця вже почувається краще і завтра зранку їде додому. Це означало, що наступного дня подруга мала вирушити в дорогу з Олесиною дитиною.
– Та не хвилюйся ти так, – заспокоювала її жінка. – Я домовилася на роботі, щоб мене підмінили, тож поїду з тобою. Хіба можна тебе саму таку слабку відпускати?
– Я витримаю.
– За машину не хвилюйся, усе вже вирішила. Нас відвезе знайомий до Трьохізбенки.
Наступного ранку Карина контрабандною паромною переправою дісталася до неокупованої української території. Зазвичай за переправу бойовики брали з людей по двісті доларів, а Карині довелося заплатити вдвічі більше, як за двох. Олеся їх зустріла, узяла на руки дитину, обцілувала її й розплакалася.
– Ну що ти, Олесю, – сказала Карина, – усе ж добре!
– Тепер я знаю, чому плачуть від щастя, – з усмішкою на мокрому від сліз обличчі промовила Олеся.
Частина четверта
Розділ 47
Кілька днів подруги оговтувалися від пережитого. Олеся ще почувалася слабкою після хвороби, тож Людмила Анатоліївна намагалася не завантажувати її домашніми справами й готувала смачні та поживні страви. Сама ж вона після роботи часто йшла з дому й поверталася стомлена.
– Ви ще десь працюєте? – поцікавилась у жінки Олеся.
– Є таке, – жінка загадково всміхнулась.
– Де, якщо не таємниця? – запитала Карина.
– Я й вас туди поведу, – пообіцяла жінка. – Ось тільки трішки відпочинете – і підемо разом.
– Ми вже в нормі! – стверджувала Олеся.
Подруги сказали жінці, що їм потрібно влаштуватися на роботу, і тоді вони зможуть зняти собі окреме житло.
– Олесю, у тебе ж маленька дитина! Куди тобі на роботу?!
– Я вже не годую Максимка груддю, тож ми з Кариною працюватимемо по черзі, – сказала Олеся. – Ми ж не можемо сидіти весь час у вас на шиї!
– Я вас почула, дівчатка, – сказала на те Людмила Анатоліївна. – Тепер слухайте мене. Карині можна спробувати влаштуватися на роботу неподалік. Одна заможна жінка-бізнесмен шукає хатню робітницю. Нещодавно в неї помер чоловік, і вона сама не може впоратися. Скажу одразу, що в Надії характер ще той, але обіцяє платити за роботу добре. Каринка в нас дівчинка охайна і добросовісна, тож можна спробувати порозумітися з господинею.
– Я згодна! – радісно озвалася Карина.
– Олеся буде займатися дитиною, домашніми справами та ще чимось – про це дізнаєтеся трохи згодом, – продовжила жінка. – Про переїзд від мене не може бути й мови. Чому? Незабаром про все дізнаєтесь. Якщо вас не влаштує моя пропозиція і ви захочете мене покинути з усіма справами, то одразу скажу, що можу образитися.
Людмила Анатоліївна подивилася на подруг. Вони не зовсім зрозуміли, чому мають лишатися в неї, і здивовано переглянулися.
– Коли я зможу познайомитися з Надією? – запитала Карина.
Людмила Анатоліївна зателефонувала й повідомила, що Кобцева на них чекає, і Карина швиденько зібралася.