Мавпи називали руїни своїм містом і зневажали Народ Джунглів за те, що він живе в лісі. Щоправда, вони не мали ніякого уявлення, для чого збудоване все це і як ним користуватися. Вони забігали в будинки і вибігали з них, або натягали в кутки всілякого мотлоху, шукали одне в одного бліх, зчиняли бійку, потім розбігалися по терасах князівського саду, обтрушували апельсинові дерева чи трояндові кущі і дивилися, як обсипаються пелюстки і плоди. Вони обнишпорили всі переходи, темні завулки і сотні покоїв, але не могли запам'ятати, де вони були, а де іще ні; тинялися поодинці, попарно і купками, вихваляючись одне перед одним, що поводяться, як люди. Вони пили воду із водоймищ, збаламутивши її, потім билися, а потім збиралися в юрбу і бігали містом, галасуючи:
— Немає в Джунглях народу мудрішого, добрішого, спритнішого, сильнішого і лагіднішого, аніж Бандар-Логи!
Мауглі, вихований Законом Джунглів, не розумів такого життя, і воно не подобалося йому. Мавпи притягли його в Холодні Печери вже надвечір і замість того, щоб лягти спати, як це зробив би Мауглі після довгої дороги, почали свої дурні танці. Одна з мавп виголосила промову про те, що у їхньому житті почався новий етап і що тепер Мауглі покаже їм, як плести з гілок прихисток від холоду й дощу.
Мауглі набрав ліан і почав був плести, а мавпи спробували й собі, але через кілька хвилин їм це набридло і вони почали смикати одне одного за хвости і скакати врізнобіч.
— Я хочу їсти,— сказав Мауглі.— Я не знаю цих місць, принесіть мені попоїсти або дозвольте тут пополювати.
Кілька мавп кинулися за горіхами і дикими плодами, але по дорозі назад посварилися, зчинили бійку, все розгубили, а повертатися з тим, що у них лишилося, не було ніякого сенсу.
Мауглі образився і довго блукав пустельними вулицями, час від часу вигукуючи Мисливський Клич Чужака, але тільки луна відповідала йому, і він збагнув, що втрапив у халепу.
«Тепер я бачу, що все, сказане моїми друзями про Бандар-Логів,— правда. Немає в них ніякого Закону, і ватажка немає. Нічого, окрім дурного базікання і злодійських лап. Тож коли мене тут уб'ють або я помру з голоду, то буду сам винен. Одначе треба щось придумати і повернутися в мої рідні Джунглі. Балу, звичайно, дасть мені чосу, але це краще, аніж тут тинятися».
І він підійшов до фортечного муру, але мавпи тут же відтягли його назад, твердячи, що йому неймовірно пощастило, і почали щипати його, щоб він відчув до них удячність. Він зціпив зуби, але промовчав, а потім пішов із галасливими мавпами на терасу. Там стояла на- півзруйнована альтанка, колись побудована для князівських дружин. Купол її провалився, але мармурові стіни ажурної роботи лишилися цілі. Чудове різьблення, біле, мов молоко, і легке, мов мереживо, прикрашали агати, сердоліки, яшма і лазурит, а коли над пагорбом зійшов місяць, густі тіні лягли на мармур оксамитовими візерунками.
Ображений, голодний і сонний Мауглі проте, не міг утриматися від сміху, коли мавпи почали на різні голоси запевняти його, які вони мудрі, сильні і добрі і як це нерозумно, що він хоче їх полишити.
— Ми великі! Ми сильні! Ми найдостойніші! Зараз ми тобі розкажемо, які ми чудесні, щоб ти передав наші слова Народу Джунглів - і щоб вони нас нарешті помітили.
Хіба з ними варто було сперечатися? Мауглі мовчки слухав, кивав головою, і в його голові паморочилося від цього збіговиська.
«Може, це шакал Табакі їх усіх перекусав і вони показилися? — думав він.— Невже вони ніколи не сплять? Ось зараз місяць зайде за хмару, і може, я встигну втекти. Як <н стомився!»
А під фортечним муром у темряві причаїлися двоє вірних друзів. Багіра і Каа, знаючи, які небезпечні мавпи, коли їх багато, очікували, щоб не ризикувати даремно. Мавпи ніколи не почнуть бійку, якщо їх менше сотні проти одного. Та кому в Джунглях сподобається така перевага?
— Я поповзу до західної стіни,— шепнув Каа,— і швидко скочуся схилом униз, там мені буде легше. Вони, звісно, не кинуться мені на спину всі заразом, проте...
— Я знаю,— сказала Багіра.— От коли б тут був Балу! Однак зробімо що зможемо. Щойно місяць сховається за хмару, я прокрадуся на терасу. Вони там про щось радяться поміж собою.
— Нехай щастить! — похмуро мовив Каа і прошелестів до західної стіни.
Місяць сховався за хмару, і враз Мауглі почув легкі кроки. Багіра! Чорна пантера стрілою влетіла на терасу і стала сипати удари направо і наліво, розкидаючи мавп, що сиділи навколо Мауглі. Усе злилося в переляканий скажений клубок, аж тут одна заверещала:
— Вона тут сама! Убиймо її! Убиймо!
Мавпи кусали, дряпали, смикали зусібіч Багіру і мало не розтерзали її, а п'ятеро чи шестеро накинулися на Мауглі, витягли його по стіні альтанки і зіштовхнули вниз у пролом її напівзруйнованого даху. Коли б не вміння падати, як тому навчив Мауглі Балу, хлопець поламав би собі кістки, але він упав так, що торкнувся землі ногами.