— Над нами — Джунглі,— сказав Мауглі.— А із слонів я знаю лише Хатхі і його синів. А що таке «князь»?
— Я ж казав тобі,— м'яко прошипів Каа,— я казав тобі чотири дощі тому: міста більше не існує.
— Місто, велике місто в лісі, чию браму охороняють чотири князівські башти, ніколи не може зникнути. Його побудували до того, як дід мого діда вилупився з яйця, і воно буде стояти, допоки сини моїх синів побіліють, як я. Саладхі, син Чандрабіджі, сина Вієджі, сина Ягасарі, побудував його в давні часи. А хто ваш повелитель?
— Я не розумію, про що вона каже,— повернувся Мауглі до Каа.
— Я теж. Вона дуже стара. Мати Кобр, тут тільки Джунглі, і так було завжди.
— Тоді хто ж той, що сидить переді мною і не боїться? — спитала кобра.— Той, хто не знає імені князя? Хто він, із ножем мисливця і зміїною мовою?
— Мене звуть Мауглі,— була відповідь.— Я із Джунглів. Вовки — моє плем'я, а це Каа, мій брат. А ти хто, Мати Кобр?
— Я охорониця князівських скарбів. Каран Раджа зробив наді мною склепіння ще тоді, коли в мене була темна шкіра. Я мушу карати тих, хто прийде сюди красти. П'ять разів відтоді піднімали камінь, щоб увійти під це склепіння, але завжди для того, щоб докласти скарби, а не взяти. Ніде в світі не має таких багатств, як оці скарби ста князів. Але давно, дуже давно піднімали камінь востаннє, і мені здається, що моє місто забуло мене.
— Міста немає. Подивися сюди — коріння розсунуло камені,— переконував її Каа.— Дерева і люди не вживаються разом.
— Ви обоє прийшли до мене з брехнею! Хочете, щоб я повірила, начебто настав кінець моїй службі? Люди мало міняються з роками. А я не міняюся зовсім! Я, я і ніхто інший буду охороницею князівських скарбів! Аж поки сюди не прийдуть жерці і не винесуть мене на світло! Людино зі зміїною мовою, якщо ти зможеш вийти звідси живою, то князі будуть твоїми слугами! Може, нагнешся і візьмеш що-небудь?
— Вона, напевне, божевільна,— спокійно зауважив хлопець.— Не бачу, Мати Кобр, що звідси можна винести.
— Клянусь Сонцем і Місяцем, хлопець втратив розум! — прошипіла кобра.— Дивись, поки я милостива, і ти побачиш те, чого ніхто не бачив із людей!
— Ну, що ж, погляньмо, якщо тобі так хочеться.
Він підняв з підлоги пригорщу чогось блискучого.
— Еге! Це схоже на ті круглячки, якими граються люди. Тільки ці жовті, а ті були коричневі.
Він кинув золоті монети на підлогу і зробив крок уперед. Уся підлога під склепінням підземелля була встелена шаром золотих і срібних монет — вони висипалися з мішків, де раніше зберігалися. На монетах і поміж ними, як у піску під час відпливу, лежали дивовижні візерунчасті срібні сідла для слонів, облямовані бляхами щирого золота, оздоблені рубінами та бірюзою. Там були паланкіни і ноші для княгинь, оковані і оздоблені сріблом та емаллю, з нефритовими ручками і бурштиновими кільцями для завіс; там були золоті свічада зі смарагдовими підвісками; п'ятифутові статуї давніх богів — срібні, з сапфіровими очима; були кольчуги сталеві, оздоблені торочкою із потемнілих перлин; шоломи, всіяні рубінами; щити з черепах та шкури носорога, облямовані та всипані смарагдами по краях, мечі, золоті чаші і кухлі, нефритові браслети, гребінці, кадильниці, безліч перснів, сережок, поясів із шліфованих діамантів, купи опалів, «тигрового ока», сапфірів, рубінів, гранатів і перлів.
Біла Кобра сказала правду: ніякими грошима не можна було поцінувати такі скарби, що добувалися протягом століть війнами, грабунками, розбоєм, торгівлею і збиранням податей. Монетам і самоцвітам не було ціни, а вага золота і срібла, що лежало на підлозі, досягла б, напевне, двохсот або й трьохсот тонн.
Та Мауглі, звісно, не міг зрозуміти, що значать усі ці речі. Ножі його трохи зацікавили, але вони були не такі зручні, як його власний, і він кинув їх на підлогу. Нарешті він знайшов і справді цікаве — це був анкас двофутової довжини, або палиця для слонів, схожа на маленький човновий багор. На її верхівці поблискував круглий рубін, а держак був поцяцькований необробленою бірюзою, отож тримати його було дуже зручно. Нижче був нефритовий обідець, з гірляндою квітів і листя, яке було зроблене зі смарагдів, а квіти — з рубінів. Решта держака була виготовлена із слонової кістки, а гостряк і гак — сталевий із золотою карбівкою, яка зображувала полювання на слонів. Малюнки нагадали Мауглі його друга Хатхі, і це зацікавило хлопчика.
Біла Кобра повзла за Мауглі.
— Ну, хіба не варто віддати життя за те, щоб усе це побачити? Я виявила до тебе велику милість.