— Лишайтеся тут,— сказав Мауглі четвірці.— Нам знадобиться кожен зуб. А Пхао з Акелою нехай готуються до бою. Я йду рахувати собак.
— Це смерть! — вихопився наперед Вантала.— Що зробить проти рудих убивць цей голяк? Навіть Смугастий, і той...
— Ти й справді чужак,— розсердився Мауглі.— Та ми ще поговоримо, коли пси будуть перебиті. Доброго полювання всім!
І він помчав у пітьму, весь у якомусь хмільному передчутті, не дивлячись, куди ступає, і невдовзі простягся на повен зріст, спіткнувшись об Каа на оленячій стежці біля річки.
— Кш-ша! — сердито прошипів змій.— Хіба так годиться — перти, не дивлячись під ноги і розганяти геть усю здобич?
— Вибач, Плескатоголовий,— підвівся на ноги Мауглі.— Справді, я шукав тебе, та от дивина: кожного разу, коли я тебе бачу, ти стаєш товщим і довшим на довжину моєї руки! Тобі немає рівного в Джунглях, о мудрий, сильний і прекрасний Каа!
— А куди ти так поспішаєш? — голос Каа вже пом'якшав.— Не минуло й місяця відтоді, як один шибеник із ножем жбурляв у мене камінням і називав лісовою кішкою за те, що я, бачите, заснув на галявині.
— Авжеж, та ще й та ще й розігнав оленів, а Мауглі тоді полював. Цей Плескатоголовий зовсім оглух і не чув, як йому свистіли, щоб він звільнив стежку для оленів,— спокійно сказав Мауглі, вмощуючись між пістрявими кільцями.
— А тепер цей лукавець ллє солодкий мед на мою душу, і довірливий удав влаштовує йому м'яке сідало, га, бешкетнику? Ну, тепер тобі зручно? Хіба Багіра зуміє так згорнутися?
Хлопець обняв гнучку, як канат, шию Каа і схилив його голову собі на плече, а потім розповів йому про все, що сталося цієї ночі.
— Я, може, й мудрий,— сказав Каа, почувши розповідь,— але що глухий, то глухий. А то я почув би пхіал. Не дивно, що травоїди так стривожилися. Скільки ж усього тих собак?
— Іще не знаю. Я пустився бігом до тебе. Ти старіший за Хатхі. О Каа,— Мауглі аж закрутився радісно,— які то будуть лови! Не всі побачать новий місяць.
— І ти туди ж? Пам'ятай — ти лише Людина; не забувай, яка Зграя тебе вигнала. Нехай вовки ганяють собак.
— Це правда — я Людина. Але цієї ночі я сказав, що я — вовк. Це у мене в крові. Я закликав у свідки річку й дерева, нехай вони запам'ятають мої слова. Я мисливець Вільного Народу, Каа, і залишуся ним, поки Руді Собаки не залишать наші місця.
— Вільний Народ! — буркнув Каа.— Вільні злодії! А ти зв'язав себе смертельним вузлом в пам'ять про вовків, які померли! Погане це полювання!
— Це — моє Слово, і я вже сказав його. Дерева знають, і знає річка. Поки не підуть собаки, моє Слово не повернеться до мене.
— Ссшш! Це міняє все. Я думав узяти тебе з собою на північні болота, але Слово, якщо його дала навіть Маленька Людина,— залишається Словом. Це я, Каа, кажу...
— Спершу подумай добряче, Плескатоголовий, щоб і себе не пов'язати смертельним вузлом. Мені не треба твого Слова, бо я тебе знаю...
— Хай буде так,— сказав Каа.— Я не буду давати Слова. А що ти робитимеш, коли прийдуть Руді Собаки?
— Вони мають перепливти Вайнгангу. Я хочу зустріти їх на мілині, а за мною нехай буде Зграя. Ножем та зубами ми заставили б їх відступити вниз за течією річки і трохи б остудили їхні пащеки.
— Вони не відступлять, і ти пащеки їхні не остудиш,— сказав Каа.— Після цієї сутички не лишиться ані Людини, ані вовченят — лише самі кістки.
— Ала-ла! Помирати, так помирати! Славний буде бій! Це правда, я ще молодий і бачив мало дощів. У мене немає ні мудрості, ні твоєї сили, Каа. Може, ти, Каа, щось краще придумав?
— Я бачив сотні і сотні дощів. Перш ніж у Хатхі випали молочні ікла, я вже залишав у пилюці довгий слід. Клянусь Першим Яйцем, я древніший від багатьох дерев і бачив усе, що робилося в Джунглях.
— Але такого ще не було,— зауважив хлопець.— Досі Руді Собаки не ставали нам поперек дороги.
— Що є, те є. А те, що буде,— то лише повернення давно забутого. Посидь тихенько, я порахую свої роки.
Протягом години Мауглі спочивав посеред кілець Каа, граючись ножем, а Каа, вмостивши голову на піску, згадував про все, що побачив відтоді, як вилупився з яйця. Світло в його очах, здавалося, згасло, і вони стали схожими на тьмяні опали, час від часу він різко смикав головою сюди-туди, мабуть, йому снилися лови. Мауглі розслаблено дрімав: він знав — немає нічого ліпшого, аніж добре виспатися перед полюванням, а він звик засинати будь-якої пори, вдень чи вночі.
Раптом він відчув, як тіло Каа надимається і товщає під ним, величезний удав шипів і свистів, ніби меч, вихоплений із піхов.
— Я бачив усе, що колись народилося під місяцем: і великі дерева, і старих слонів, і скелі, що були голими і гостроверхими, перш ніж поросли мохом. Ти ще живий, Жабеня?