— Бандар-Логи! — почувся, нарешті, голос Каа. — Чи можете ви поворухнути рукою або ногою без мого дозволу? Відповідайте!
— О Каа, без твого дозволу ми не можемо поворухнути ані рукою, ані ногою!
— Гаразд! Ступіть до мене крок!
Ряди мавп безпорадно гойднулися вперед, і Балу з Багірою ступили разом з ними затерплими ногами.
— Ближче! — просичав Каа, і всі посунули знову.
Мауглі поклав руки на Балу і Багіру, щоб відтягти їх геть, і ці два великі звірі здригнулись від його дотику, немовби прокидаючись після важкого сну.
— Тримай руку на моїм плечі, — прошепотіла Багіра. — Триглам, а то я рушу вперед, туди, до Каа… Ах!
— Та це ж просто старий Каа виписує кола в поросі! — сказав Мауглі. — Ходімо!
І всі троє вибрались у Джунглі крізь пролам у стіні.
— Ху! — зітхнув Балу, коли вони вже стояли під тихими деревами. — Ніколи не стану більше зв'язуватися з цим Каа, — і він обтрусився з голови до ніг.
— Він знає більше, ніж ми, — тремтячим голосом сказала Багіра. — Коли б я ще трохи постояла, то сама пішла б йому в пащу.
— Багато хто так і зробить, поки знову зійде місяць, — промовив Балу. — Каа добре пополює на свій лад.
— Але що це все значить? — спитав Мауглі, який не знав про могутні чари пітона. — Я нічого не бачив, крім величезного змія, що по-дурному звивався, аж доки стемніло. Тільки от ніс він собі розбив. Ну, ну!
— Мауглі! — гнівно сказала Багіра. — Коли у Каа розбитий ніс, то винен у цьому ти; мої вуха, боки і лапи, а також шия і плечі Балу покусані також через тебе. Ані Балу, ані Багіра багато днів тепер не зможуть полювати собі на втіху.
— Не біда, — сказав Балу. — Зате Людське дитинча знову з нами!
— Твоя правда, але воно дісталося нам ціною часу, який ми могли б витратити на добре полювання, ціною ран, шерсті — у мене майже півспини вискубли, а головне, ціною честі, бо пам'ятай, Мауглі: через тебе я, чорна пантера, була змушена звернутись по допомогу до Каа, а потім ми з Балу подуріли, як маленькі пташки, зачаровані його Танцем Голоду. Ось, дитинча, що вийшло з твоїх забавок з Бандар-Логами!
— Так, це правда, — сумно відповів Мауглі. — Я погане Людське дитинча, і мені болить душа!
— Гм! Як велить Закон Джунглів, Балу?
Балу не хотів, щоб Мауглі зазнавав нових неприємностей, але він не міг перечити Закону Джунглів і процідив крізь зуби:
— Каяття не рятує від кари. Але пам'ятай, Багіро, він ще дуже малий!
— Я це пам'ятаю, але він накликав біду і повинен дістати кару. Що ти на це скажеш, Мауглі?
— Нічого. Я зробив негарно. Ти і Балу поранені. Це справедливо.
Багіра одважила йому півдесятка стусанів, звичайно, з погляду пантери, ніжних (вони, напевно, не збудили б її власних дітей), але для семирічного хлопчика це була досить важка кара. Коли все було скінчено, Мауглі чхнув і встав, не кажучи ані слова.
— Ну, — сказала Багіра, — стрибай мені на спину, Братику, та подамося вже додому!
Звичаї Джунглів тим гарні, що коли винного покарано, то про його вчинок вразу ж забувають, і ніхто ні на кого не дметься. Мауглі поклав голову на спину Багіри і заснув так міцно, що не прокинувся навіть тоді, коли друзі принесли його до рідної печери під бік Матері Вовчиці.
ДОРОЖНЯ ПІСНЯ БАНДАР-ЛОГІВ