Подивись на мене, Людське дитинча…
Мауглі пильно, якомога зухваліше, глянув на нього, і через хвилину Шер-Хан одвернувся.
— Людське дитинча! Людське дитинча! — загарчав він, знову хлебчучи воду. — Воно зовсім не Людина, і не дитинча, а то б воно злякалося. Наступного разу ще, чого доброго, мені доведеться просити в нього дозволу напитися! Аурррг!
— Можливо, так і буде! — сказала Багіра, не зводячи з нього очей. — Авжеж, що буде… Фу-у, Шер-Хане! Яку нову ганьбу ти приніс сюди?
Кульгавий тигр занурив у воду підборіддя та нижню щелепу, і темні маслянисті смуги попливли вниз по течії.
— Людина! — байдуже промовив Шер-Хан. — Я убив її з годину тому. — Він знову загарчав і замуркотів про себе.
Ряди звірів здригнулися і захвилювалися, знявся шепіт, що потім перейшов у крик:
— Людина! Людина! Він убив Людину! — всі обернулися до Хаті, дикого слона, але той ніби нічого й не чув. Хаті ніколи не робив квапливо, і це одна з причин його довголіття.
— В такий час та вбити Людину! Хіба поблизу не було іншої дичини? — сердито сказала Багіра, вилізаючи а брудної води і по-котячому, як це вона робила завжди, обтрушуючи лапи.
— Я вбив її заради втіхи, а не для їжі.
Знову знявся зляканий шепіт, і уважні білі маленькі очі Хаті повернулися в бік кульгавого тигра.
— Заради втіхи, — ревів Шер-Хан. — І зараз я прийшов сюди попити і вмитися. Хто може заборонити мені?
Багірина спина почала згинатися, як бамбук од вітру, але Хаті підняв хобота і спокійно запитав:
— Ти убив заради втіки? — А коли питає Хаті, краще відповідати.
— Так. Я маю право, була моя ніч. Ти сам знаєш, о Хаті. — Шер-Хан говорив, мало не підлещуючись.
— Звичайно, знаю, — відповів Хаті і, помовчавши якусь мить, додав: — їй напився досхочу?
— На цю ніч доволі.
— Тоді йди звідси. Річка існує, щоб пити з неї, а не забруднювати її. Ніхто, крім кульгавого тигра, не хвастався б своїм правом тоді, коли і ми, і люди однаково страждаємо. Вимився ти чи ні, все одно геть у барліг, Шер-Хане!
Останні слова прозвучали, як срібні сурми, і три сини Хаті ступили півкроку вперед, хоча в цьому й не було потреби. Шер-Хан пішов, не осмілившись загарчати, бо знав, як знають усі, що коли дійде до діла, Хаті — Повелитель Джунглів.
— Про яке право говорив Шер-Хан?. — спитав Мауглі на вухо Багіру. — Убивати Людину завжди ганебно. Так мовить Закон. А Хаті сказав…
— Спитай у нього, я не знаю, Братику. Мас він право чи ні, а я провчила б кульгавого різника, коли б не заговорив Хаті. Прийти до Скелі Миру зразу ж після вбивства Людини та ще й вихвалятися цим — на таке здатний тільки шакал. Та й, крім того, він забруднив чисту воду.
Мауглі почекав хвилину, щоб набратися духу (бо ніхто не сміє ні з сього ні з того звертатися до Хаті), потім вигукнув:
— Що за право у Шер-Хана, о Хаті?
Його слова відгукнулися луною на обох берегах, бо мешканці Джунглів дуже цікаві, а біля річки щойно відбулося щось загадкове для всіх, за винятком Балу, який глибоко замислився.
— Це стара легенда, — сказав Хаті, — старіша за самі Джунглі. Замовкніть ви там, на берегах, і я розповім.
З хвилину буйволи і дикі свині штовхалися і струшувалися, потім ватажки зграй один за одним викликнули:
— Ми чекаємо!
І Хаті вийшов наперед і став по коліна у воді біля Скелі Миру. Худий, зморшкуватий, з пожовклими іклами, він видавався тим, за кого його вважали Джунглі, — їхнім Повелителем…
— Ви знаєте, діти, що над усе, — почав він, — треба боятися Людини. — Почувся схвальний гомін.
— Ця розповідь стосується тебе, Братику, — сказала Багіра Мауглі.
— Мене? Так я ж належу до Зграї, я Ловець Вільного Племені, — відповів хлопчик. — Яке мені діло до людей?
— А ви знаєте, чому боїтеся Людини? — провадив Хаті. — Ось чому. Спочатку, як тільки з'явилися Джунглі, — ніхто не знає, коли це було, — ми, Племена Джунглів, паслись разом і не боялися один одного. Тоді не бувало посух, і листя, і квіти, і плоди — все росло на одному дереві, і ми не їли нічого, крім квітів, листя, трави, коренів, плодів і кори.
— Яка я рада, що не народилась у той час, — не стрималася Багіра. — Кора придатна лише для відточування пазурів.
— Повелитель Джунглів був Тха, Перший із Слонів. Він витяг хоботом Джунглі із глибини вод, і там, де він проводив іклом борозни, текли ріки, а де ступав ногою — з'являлися озера з чистою водою, а коли він сурмив у хобот — ось так — дерева. Так Тха створив Джунглі. Так в усякому разі мені розповідали.
— Відтоді розповідь не покоротшала, — прошепотіла Багіра, і Мауглі засміявся, затулившись рукою.