Коли настав час спати, виникла проблема, де покласти хлопчика. Мауглі рішуче відмовився лягати спати всередині хатини, яка нагадувала йому пастку для пантер. І коли в хатині замкнули двері, він вистрибнув через вікно.
— Облиш, — говорив чоловік Мессуа. — Зрозумій, що досі він ніколи не спав у ліжку. Якщо він справді почувається нашим сином, він не втече від нас.
Мауглі випростався серед високої м’якої трави на краю луки, неподалік від лісу. Перш ніж заплющити очі, він раптом відчув, як його обличчя торкнулася м’яка сіра морда.
— Фу, як від тебе тхне худобою і димом, — сказав йому Сірий Брат, старший із чотирьох дитинчат Вовчиці, що ріс разом із хлопчиком. — Ти вже перетворився на людину. Прокинься, Маленький Брате: цілих тридцять миль пройшов я сьогодні, щоб побачити тебе й принести новини з Джунглів.
— Ну, що нового у Джунглях? Чи всі здорові? — запитав Мауглі, обіймаючи вовка.
— Всі, окрім вовків, обпечених Червоною Квіткою. Слухай далі: Шер-Хан пішов із наших місць і полює десь далеко. Він не повернеться, доки не відросте обсмалена тобою шерсть. Але він заприсягся повернутися, щоб кинути твої кістки у Вайнгангу.
— Ну, це ще вилами по воді писано. Я теж заприсягнувся у дечому. Отже, загалом новини добрі. Я дуже втомився через те, що бачив сьогодні багато нового. Сірий Брате, не забувай мене і частіше принось новини.
— І ти не забувай, що ти вовк. Адже люди не змусять тебе забути про це, чи не так? — з тривогою запитав Сірий Брат.
— О, ніколи! Я завжди пам’ятатиму, що я любив тебе і всіх вас, хто виріс зі мною в одній печері; але я також завжди буду пам’ятати, що Зграя мене вигнала.
— Тебе може вигнати і нова зграя, до якої ти тепер належиш. Люди залишаються людьми, Маленький Брате, а їхня розмова нагадує квакання жаб у болоті. Коли я прийду наступного разу, я чекатиму на тебе в бамбукових заростях на краю пасовиська.
ІІ
Упродовж перших трьох місяців Мауглі майже не виходив із села, бо уважно спостерігав за життям людей і вивчав їхню мову. Передусім на нього начепили плаття, яке дуже йому заважало. Потім показали гроші, призначення яких хлопчик не міг зрозуміти. Його навчили орати, хоча це заняття здавалося йому абсолютно непотрібним. Мауглі дуже докучали сільські хлопчаки. На щастя, він навчився стримувати свій гнів, бо в Джунглях життя й харчування залежать від того, наскільки ти можеш контролювати себе. Однак часто він ледве стримувався, щоб не розірвати навпіл якого-небудь хлопчака, коли з нього глузували через те, що він не хотів грати з дітьми в камінчики чи запускати змія. Пам’ятаючи, що для справжнього мисливця вбивати дитинчат — це сором, Мауглі відходив убік, коли боявся не впоратися із собою і випадково убити когось із цих нестерпних малюків.
Мауглі й не уявляв, яким був сильним. У Джунглях він вважав себе слабким порівняно з іншими звірами, але в селі люди казали, що він сильний, наче буйвіл.
Мауглі не мав жодного уявлення про соціальні відмінності між людьми, не знав, що одні належать до вищої касти, а інші — до нижчої. Коли віслюк гончаря дорогою на ярмарок у Ханівару упав у яму, де копали глину, хлопчик витягнув його звідти за хвіст і не посоромився допомогти гончареві скласти горщики. Спілкуватися з гончарем вважали дуже принизливим, бо той належав до нижчої касти. Коли сільський священик почав докоряти Мауглі за порушення звичаїв, хлопчик пригрозив, що його самого посадить на віслюка гончаря. Священик після цього випадку порадив чоловікові Мессуа якомога швидше залучити Мауглі до якоїсь справи. Тоді старшина села сказав хлопчику, щоб наступного дня він ішов до вечора пасти буйволів. Найбільше задоволений цим був сам Мауглі. Повернувшись увечері з буйволами, він, як і належить селянину, приєднався до невеличкого кола осіб, які щодня збиралися на майданчику під великим фіговим деревом. Це було щось на зразок сільського клубу. Тут завжди можна було знайти старшину, сторожа, перукаря, який знав усі сільські плітки, і поважного Бульдео, сільського мисливця, який приходив сюди зі старим мушкетом. Усі ці люди поважно сідали під деревом, базікали й палили. На верхівці дерева також поважно сідали мавпи, а внизу в дуплі дерева жила кобра, яка отримувала щовечора свою порцію молока, бо вважалася священною. Старі поважні люди сиділи під деревом, розмовляли й випускали з великих кальянів кільця диму. Вони часто залишалися тут до глибокої ночі й розповідали один одному дивні історії про богів, людей і духів. Найдивовижніші й незвичайні історії можна було почути від Бульдео, який розповідав переважно про свої мисливські походеньки, зустрічі зі звірами, що жили в Джунглях. Від цих легенд очі дітей, які стовбичили неподалік, мало не лізли на лоба. Найчастіше темою розмов були звірі. Це й зрозуміло, адже з усіх боків село оточували Джунглі. Олені та свині псували посіви, а тигр час від часу забирав у пітьму вечора когось із мешканців просто з-під воріт села.