«Боже! Зараз їх задавлять! Мої в’їдуть у них! Вони не встигнуть загальмувати!» – підстрибнуло в Дарининій голові, і перш ніж новоявлена Єлена Троянська встигла подумати ще хоч щось, вона відчайдушно зірвала з себе трикляту шубу і з силою відкинула її геть.
Пролунав виск гальм.
Мигцем озирнувшись, вона побачила: рогатий «хаммер» став упоперек дороги, перегороджуючи шлях іншим. Із-за джипа вирулила машина ДАІ з синьою блималкою на даху і люто рикнула, одурівши, бачачи голу винуватицю злочину.
Мимохідь вихопивши з чиїхось рук опущений прапор, Чуб, проігнорувавши ближню Трьохсвятительську, помчала прямо – по пішохідному Хрещатику, маневруючи між переляканими мімами, торговцями повітряних куль, сім’ями і солодкими парочками, – сподіваючись, що даішники не зважаться давити людей. Загальмують. Відстануть. І вона втече від них по Прорізній, що плавно переходить у жаданий Ярославів Вал.
Чуб абияк обгорнулася полотнищем прапора.
«Мала рацію Марійка: не можна здуру відьмувати!» – запізніло вистрілила їй у скроню вбивча правда.
– Дівчино в національному прапорі, зупиніться! – прокричав посилений рупором голос ззаду. – Дівчино в національному прапорі, зупиніться!!!
– Ось ця квартира, – Марійка відсмикнула золоту плюшеву занавіску.
Її супутник зайшов до круглої кімнати вежі й збентежено оглянув позолочені книжкові ряди та камін із трьома мармуровими кішками, що підпирали вухами високу камінну полицю. Живих кішок чомусь не спостерігалося. На щастя, Миру було не дуже гаразд і без котів, які розмовляють.
– Я розумію, ти мені не віриш… – почала Марійка.
– Ні-ні, – зачастив він, хвилюючись. – Не те щоб не вірю. – Мир схвильовано опустився на канапу. – Просто… Нумо ще раз усе по порядку. Ви прийшли в «Центръ Старокiевскаго колдовства на Подолъ» до такої собі Килини. Саме так її звали?
– Так, – кивнула Марійка Ковальова. – Незвичайне ім’я.
– І вона померла. Померла у вас на очах позавчора вдень?
– Так. Четвертого числа.
– І, помираючи, передала вам свою силу?
– Мабуть, – обтічно підтвердила Ковальова, згадавши, як Дарина назвала її «типу богатирем».
– А потім, – вів далі Мир, – якийсь К. Д. надіслав вам листа і запросив сюди. І ви зрозуміли, що стали відьмами.
– Києвицями, – з натиском виправила Ковальова. – Це не одне й те саме! Ми ніби захищаємо Київ…
У її словах не помітно було особливої впевненості.
– І ніби володієте ним?
– Так написано в книзі.
У своїй владі над чим би то не було Марійка була впевнена ще менше. Якщо вимога захищати перебувала бодай у зрозумілій їй категорії обов’язків, влада була поняттям, жодного разу не надіваним, і навіть нез’ясовна, але вже відчутна нею влада над Світом бентежила її значно більше, ніж тішила.
– «Київ володарює над вами, так само як і ви над ним», – продекламувала вона. – Але, може, це так, образний вислів.
Мир затряс головою, безуспішно намагаючись утрамбувати там об’ємну київську фантасмагорію.
– А потім ви побачили на небі три червоні вогні? – Вигляд у нього був абсолютно нещасний.
– Про це теж написано в книзі, – вибачливо пояснила вона. – І вогні кликали нас у Видубицький, будинок Терещенка і на Кирилівську гору, де вбили…
– Але чому ти думаєш, що Килину теж убили вони? Це ж нелогічно!
– Чому? – здивувалася Марійка.
– Тому, – досить було Миру вчепитися за цю тему, як він знову відчув під ногами рятівну твердь, – що вбивства в Кирилівській були не просто вбивствами, а жертвопринесеннями. Їх здійснювали згідно з одним і тим же ритуалом, з однією і тією ж метою.
– Знайти скарб Мазепи!
– Так, скарб, – похмуро кивнув він. – І смерть Килини в цю концепцію ніяк не вписується. Її вбив хтось інший… І вже точно не Митя.
– І як Митя міг прокрастися в музей? – радісно погодилася з його невинуватістю Марійка. – Та ще так, аби не спрацювала сигналізація. Адже вона ввімкнулася, тільки коли Дарина…
– Якщо чесно, – лагідно зупинив її Мирослав, – я взагалі не дуже розумію, чому ти пришиваєш музей до церкви. Так, підтасувати можна. Але з натяжкою. У міліцію ж теж можуть надійти два сигнали одночасно, але це ще не означає, що злочини пов’язані між собою!
– Тому, – аргументувала Ковальова, – що Килина сказала: «Я стала першою, але буде і друга, і третій. І він знову поверне собі силу, якої був позбавлений тоді».