– Та ніякої дами зі свинячим рилом не існує! І хто лишень цю чутку пустив? – весело проказав чийсь бас.
Численні ноги оточили тим часом Даринин стіл.
– Що ж, пане Самбор, ми в цілковитому вашому розпорядженні, – сказав бас без особливої поваги.
– Прошу всіх присутніх сісти! – негайно розпорядився новий тенор, що намагався бути особливим. – Панам, які бажають особисто пересвідчитися, що спіритичні явища – не трюки й не обман, продукований самим медіумом, пропоную розташуватися поряд зі мною. Таким чином, ви будете самі тримати мене за руку упродовж усього сеансу і торкатися ногами моїх ніг.
– Я так розумію, ви гіпнотизуватимете самі себе? – ліниво потягнувся голос Голохвастова, зображуючи іронічну знудженість.
– І переконливо прошу присутніх не робити з цього жарту! – злетів нервовий тенор, який, безумовно, належав колишньому телеграфістові зі станції Попельня. – І не задавати духам запитань з підколюванням.
– Чули анекдот? – сказав над Дариною ще незнайомий їй баритон. – Хазяйка дому ставить запитання: «Духи, скажіть, скільки у мене дітей?» «Четверо», – відповідають духи. Чоловік хазяйки жартома цікавиться: «Духи, скажіть, скільки у мене дітей?» «Двоє», – відповідають духи. Більше він із духами не жартував!
– Я вам так скажу, Сергію Васильовичу, ввесь цей медіумізм – лише новомодні забобони. Раніше у відьом і бісів вірили, а нині новоявлену чортівню винайшли…
На Дарину з шумом насувався ліс дерев’яних ніжок і ніг, в основному, чоловічих. Жіночих були всього дві пари. Одна, найчарівливішого вигляду, розташувалася просто навпроти – причому черевички, слід визнати, були ніяк не з тупими, а з витягнутими носами, зі світлого рожевого шовку, вишиті пастельними кольорами, – просто не черевички, а цукерочки.
Ліворуч од них помістилися знайомі чепурні штиблети, а праворуч – нервові, не впевнені в собі черевики.
«Напевно, Варваронька, між Іванком і Голохвастовим. А другі жіночі, – певно, дружина Васнецова. А Васнецов – бас – дуже вже по-хазяйськи звучить!»
Утім, у будь-якому разі легенда з послушницею, змалечку схильною до живопису, вже провалилася. Тепер Дарина тягнула тільки на послушницю жіночого Флорівського монастиря, запроторену туди дбайливими батьками за непереборний потяг до крадіжок зі зломом.
«Капець мені», – подумала Дарина, зіщулюючись у грудку на крихітному острівці окупованого ногами простору, де послушниця ледве вміщувалась. І заплющила очі, несподівано всією душею зрозумівши африканських страусів, – із заплющеними очима справді було не так страшно!
– Приберіть світло, – з шиком розпорядився пан Самбор.
Хтось, поспішно тупаючи, мабуть, служник, прибрав сяючу електрику.
– О ні, так – страшно, – схлипнула Варваронька. – Запаліть свічку!
– Не бійтеся, Варваро Андріївно, – заспокоїв її голосом Голохвастов.
– Темрява є одна з найважливіших умов, за яких виявляється медіумічна енергія, – з апломбом пояснив колишній телеграфіст Попельні. – Втім, проти однієї свічки я не заперечую. Зчепіть ваші мізинці. Треба створити спіритичну фігуру «магічне колесо»! І настійно прошу вас, коли я співатиму, співати разом зі мною. Це притягне одного з духів…
– Ні, ні, – знову перервав його схвильований голос Варвари Андріївни. – Я хотіла б викликати цілком певний дух – великомучениці Варвари. Моєї заступниці!
За столом виникла незручна пауза, і Дарина розплющила очі. Штиблети на чолі столу нервово затанцювали на п’ятах – здається, до такого пасажу пан Самбор був не готовий.
– Але чи добре це буде, Варваро Андріївно? – затремтів стривожений голос Іванка. – Хіба можна святу заради забави тривожити? Церква й без того засуджує спілкування з душами померлих…
– Я знаю, лише вона мені правду скаже! – мовила з пафосом Варваронька. – Я тільки їй одній вірю! Мені треба поставити Варварі важливе запитання. Як до мене ставиться та людина, про яку я зараз думаю?
Здається, її загадка секрету ні для кого не становила. Ноги занервувались, а лакова пара, що сиділа поруч із шовковими черевичками, рішуче закинулась одна на одну.
– У такому разі, – прийняли виклик лакові штиблети, – я теж хотів би поставити запитання святій. Коли я почую відповідь від особи, цікавої для мене, що викрала моє серце?
– Але Варвара – гонителька відьом, войовниця всілякого мракобісся, – захвилювався Іванко, чи то і справді від благочестивого страху образити святу, чи то боячись, що ненадійна Варвара дасть Голохвастову позитивну відповідь.