— Бувай, маленька, — Левек витягнув руку, погладив Цирі по голові. Цирі задрижала і позадкувала.
— Що таке? Боїшся?
— В тебе на руці кров, — тихо сказав відьми́н.
— Ах, — Левек підняв руку. — І справді. То їх кров. Купців. Я перевіряв, чи якийсь не вцілів. Та, на жаль, дикобаби стріляють влучно.
— Дзіванни? — тремтячим голосом обізвалася Цирі, не реагуючи на стиск долоні відьми́на. — Ах, шляхетні лицарі, ви помиляєтесь. Це не могли бути дріади!
— Що ти там пищиш, мала? — бліді очі чорнявого звузилися. Геральт зиркнув направо, наліво, оцінив відстань.
— Не були то дріади, пане лицарю, — повторила Цирі. — Це ж ясно.
— Га?
— Адже це дерево… Це дерево зрубане! Сокирою! А дріада нізащо не зрубала б дерева, правда?
— Правда, — сказав Левек і глянув на косоокого. — Ох, яка ж ти мудра дівчинка. Аж надто.
Відьми́н вже раніше бачив його вузьку руку в рукавичці, руку, що, наче чорний павук, повзла до руків’я стилету. Хоча Левек не відводив погляду від Цирі, Геральт знав, що удар буде вимірений у нього. Дочекався моменту, коли Левек торкнувся зброї, а косоокий стримав подих.
Три рухи. Лише три. Панцероване срібними нютами передпліччя гримнуло чорнявого в бік голови. Перш, ніж він упав, відьми́н уже стояв між Юнгансом і косооким, а меч, із сичанням вистрибуючи з піхов, завив у повітрі, розтрощивши скроню Бріка, велетня в каптані, оббитому мосяжем.
— Цирі, тікай!
Косоокий стрибнув, добуваючи меча, але не встиг. Відьми́н різонув його через груди, навкіс, згори донизу і одразу ж, використовуючи енергію удару, знизу вгору, приклякаючи, розтинаючи жовніра кривавим Х.
— Мужики! — вереснув Юнганс до решти, завмерлих від здивування. — До мене!
Цирі кинулася до кривого бука і, наче білочка, шуснула вгору по гілках, зникаючи в листі. Лісничий послав за нею стрілу, але схибив. Решта жовнірів бігли, розсипаючись у півколо, витягаючи із сагайдаків луки та стріли. Геральт, усе ще навколішках, склав пальці і вдарив знаком Аард, не в лучників — ті були надто далеко, а в піщану дорогу перед ними, засипаючи їх курявою.
Юнганс, відстрибуючи, спритно витяг із сагайдака другу стрілу.
— Ні! — закричав Левек, зриваючись із землі з мечем у правій, зі стилетом у лівій руці. — Облиш його, Юнгансе!
Відьми́н плавно закрутився, обертаючись до нього.
— Він мій! — сказав Левек, трусячи головою, обтираючи передпліччям щоку і губи. — Тільки мій!
Геральт, похилившись, рушив півколом, але Левек не кружляв, напав одразу, двома стрибками добравшись до нього.
Він вправний, подумав відьми́н, заледве в’яжучи клинок убивці коротким млинком, напівобертом уникаючи уколу стилетом. Навмисне не ріпостував, відплигнув, сподіваючись, що Левек спробує досягнути його довгим витягнутим ударом, що втратить рівновагу. Але вбивця не був новачком. Згорбився і теж пішов півколом, м’яким котячим кроком. Несподівано стрибнув, закрутив мечем, завирував, скорочуючи дистанцію. Відьми́н не вийшов назустріч, обмежився швидким верхнім фінтом, який змусив убивцю відстрибнути. Левек згорбився, складаючи кварту, ховаючи руку зі стилетом за спиною. Відьми́н і цього разу не атакував, не скоротив дистанції, знову пішов напівколом, обходячи його.
— Ага, — процідив Левек, випростовуючись. — Граймо далі? Чом би ні. Гарної гри ніколи не занадто.
Скочив, завирував, вдарив раз, другий, третій, у швидкому ритмі, — удар мечем згори і одразу ж зліва плаский навкісний удар стилетом. Відьми́н не збив ритму, — парирував, відстрибував і знову йшов півколом, примушуючи вбивцю розвернутися. Левек різко позадкував, вирушив напівколом у протилежному напрямку.
— Кожна гра, — просичав крізь стиснуті зуби, — мусить мати свій кінець. Що ти скажеш на один удар, спритнику? Один удар, а потім зістрелимо з дерева твоє байстря. Що скажеш?
Геральт бачив, що Левек слідкує за своєю тінню, чекає, доки тінь досягне противника, а це значитиме, що тому в очі світитиме сонце. Перестав крутитися, щоб полегшити убивці завдання.
І звузив зіниці у вертикальні шпарки, дві вузькі риски.
Щоби зберегти видимість, ледь наморщив обличчя, вдаючи осліпленого.
Левек скочив, завирував, утримуючи рівновагу витягнутою вбік рукою зі стилетом, ударив із цілковито неможливого вигину зап’ястя, знизу, мірячи в промежину. Геральт виприснув уперед, обернувся. відбив удар, так само неможливо вигинаючи передпліччя та зап’ястя, розгоном паради відкинув убивцю і хльоснув його кінчиком леза через ліву щоку. Левек заточився, хапаючись за обличчя. Відьми́н викрутився у напівоберт, переніс вагу тіла на ліву ногу і коротким ударом розрубав йому шийну артерію. Левек скорчився, фонтануючи кров’ю, впав на коліна, зігнувся і зарився обличчям у пісок.