Відьми́н мовчав.
— Ця Каланте, — спитав Горицвіт. — Ти її знав?
— Знав.
— А дівчинку, про яку питав? Цирі?
— І її знав.
Від річки повіяв вітер, зморщив воду, шарпнув галуззям, з галузок миготливою курявою полетіло листя. Осінь, подумав відьми́н, знову осінь.
Встав.
— Ти віриш у приречення, Горицвіте?
Трубадур здійняв голову, глянув на нього широко розплющеними очима.
— Чого ти питаєш?
— Відповідай.
— Ну… вірю.
— А знаєш, що самого приречення замало? Що потрібне щось більше?
— Не розумію, Геральте.
— Не ти один. Але так воно й є. Потрібне щось більше. Проблема в тому, що я… Я ніколи не довідаюся, що саме.
— Що з тобою, Геральте?
— Нічого, Горицвіте. Ходи, сідай. Їдьмо, шкода дня. Хто знає, скільки часу шукатимемо човна, а човен нам потрібен великий. Я ж Рибки не покину.
— Переправимося разом? — утішився поет.
— Так. По цей бік ріки мені вже нічого шукати.
— Юрго!
— Злотолітко!
Бігла від брами, повіваючи звільненим з-під хустки волоссям, спотикаючись, скрикуючи. Юрга кинув повіддя челядникові, зістрибнув із воза, побіг назустріч, ухопив її за стан, сильно, підхопив із землі, закружляв, завертів.
— Я тут, Злотолітко! Я повернувся!
— Юрго!
— Повернувся! Гей же, розчиняйте ворота! Господар повернувся! Ех, Злотолітко!
Вона була мокрою, пахла змилинами. Видно, прала. Поставив її на землю, але й тоді не відпустила його, учеплена, тремтяча, тепла.
— Веди додому, Злотолітко.
— Богове, ти повернувся… Я ночами не спала… Юрго… Ночами не спала…
— Повернувся. Ех, повернувся! І багато повернувся, Злотолітко. Бачиш воза? Гей, поганяй, заїжджай у ворота. Бачиш воза, Злотолітко? Досить добра везу, щоб…
— Юрго, що мені те добро, що той віз… Ти повернувся… Здоровий… Цілий…
— І кажу ж, багато повернувся. От побачиш.
— Юрго? А це хто? Той у чорній одежі? Богове, з мечем…
Купець озирнувся. Відьми́н спішився, відвернувшись, удавав, що поправляє попругу та в’юки. Не дивився на них, не підходив.
— Пізніше тобі скажу. Ох, Злотолітко, якби не він… А діти де? Здорові?
— Здорові, Юрго, здорові. В поле пішли, ворон стріляти, але сусіди дадуть їм знати, що ти вдома. Миттю прилетять, усі троє…
— Троє? Як се, Злотолітко? Може, ти…
— Ні… Але мушу тобі щось сказати… Не гніватимешся?
— Я? На тебе?
— Я дівчатко прийняла, Юрго. Від друїдів узяла, знаєш, од тих, що по війні дітей рятували… Збирали по лісах бездомних і загублених… Ледве живих… Юрго? Не гніваєшся?
Юрга приклав долоні до чола, оглянувся. Відьми́н йшов просто за возом, коня вів. Не дивився на них, усе відвертав голову.
— Юрго?
— О, богове, — охнув купець. — Богове! Злотолітко… Щось, чого я не сподівався! Вдома!
— Не гнівайся, Юрго… Побачиш, полюбиш її. Дівчинка мудра, мила, роботяща… Дивна трохи. Не хоче казати, звідки, одразу плаче. То я й не питаю. Юрго, ти ж знаєш, як я завше хотіла, щоб донечка була… Що тобі?
— Нічого, — тихо сказав він. — Нічого. Приречення. Всю дорогу уві сні говорив, марив у гарячці, нічого, лише приречення й приречення… На богів… Це не для нашого розуму, Злотолітко. Не збагнути нам, про що думають такі, як він. Що їм сниться. Не нашого то розуму…
— Тату!!!
— Надбор! Сулік! Але ж і виросли, як бички! Ану сюди, до мене! Хутко…
Урвав, побачивши малу худесеньку попелястоволосу істотку, що повільно йшла за хлопцями. Дівчинка глянула на нього, він побачив великі очі, зелені, як весняна трава, сяючі, мов дві зіроньки. Побачив, як дівчинка раптом підхопилася, як побігла, як… Почув, як тонко, пронизливо закричала:
— Геральте!
Відьми́н блискавичним звинним рухом відвернувся від коня. І побіг назустріч. Юрга заворожено дивився. Ніколи не думав, що людина може так швидко бігати.
Вони зустрілися посеред подвір’я. Попелястоволосе дівча у сірій сукеночці. Та біловолосий відьми́н із мечем на спині, весь у чорній шкірі, блискучій од срібла. Відьми́н у м’якому стрибку, дівчатко трюхаючи, відьми́н на колінах, тонкі ручки дівчатка на його шиї, попелясте, мишаче волосся на його плечі. Злотолітка глухо скрикнула. Юрга обійняв її, мовчки пригорнув до себе, другою рукою зібрав та притулив обох хлопців.
— Геральте! — повторювала дівчинка, тулячись до грудей відьми́на. — Ти мене знайшов! Я знала! Завжди знала! Знала, що ти мене знайдеш!