Із північного каньйону прийшла відповідь — високий бойовий крик.
Витягнуті в шаленому галопі, розвіваючи ясними косами, пронизливо свистячи, оточені мерехтливими блисками шабель, з узвозу вимчали…
— Зерріканки! — крикнув відьми́н, безсило шарпаючи повороззя.
— О, прокляття, — завторував Горицвіт. — Геральте! Розумієш?
Зерріканки проїхали через юрбу, мов гарячий ніж крізь брилу масла, позначаючи дорогу порубаними трупами, на бігу сплигнули з коней, ставши обіч дракона, що борсався в неводі. Перший з підбігаючих міліціянтів негайно ж позбувся голови. Другий замірився на Вею вилами, але зерріканка, обіруч тримаючи шаблю, навспак, кінцем додолу, розпанахала його від промежини до ребер. Решта дали драла.
— На вози! — ревнув Козоїд. — На вози, кумці! Розділимо їх возами!
— Геральте! — раптом скрикнула Єнніфер, підгинаючи зв’язані ноги і раптовим рухом упихаючи їх під віз, під викручені назад і зв’язані руки відьми́на. — Знак Ігні! Перепалюй! Відчуваєш повороззя? Перепалюй, до мари!
— Наосліп? — зойкнув Геральт. — Обпечу тебе, Єн!
— Складай Знак! Я витримаю!
Він послухав, відчув мурашки на пальцях, складених у Знак Ігні відразу ж над зв’язаними щиколотками чародійки. Єнніфер відвернула голову, закусила комір каптаника, приглушуючи крик. Драконенятко, попискуючи, било крильцями їй об боки.
— Єн!
— Перепалюй! — завила вона.
Мотузки луснули в мить, коли огидний нудкий запах паленої шкіри став нестерпним. Доррегарай видобув дивний звук і зомлів, повиснувши на поворозках біля колеса воза.
Чародійка, скривившись від болю, напружилася, підіймаючи вже вільну ногу. Крикнула шаленим, повним болю та злості голосом. Медальйон на шиї Геральта затіпався наче живий. Єнніфер напружила стегно і махнула ногою в бік возів голопільської міліції, що йшли в наступ, викричала заклинання. Повітря затріщало й запахло озоном.
— О, богове, — захоплено зойкнув Горицвіт. — Яка ж це балада вийде, Єнніфер!
Закляття, кинуте зграбною ніжкою, не зовсім вдалося чародійці. Перший віз, разом зі всім, що на ньому було, попросту набув золотисто-жовтцевої барви, чого голопільські воїни у запалі битви навіть не помітили. З другим возом пішло краще, — вся його залога миттю перетворилася на величезних рапавих жаб, які, приємно квакаючи, пострибали на всі боки. Віз, позбавлений керування, перевернувся і розвалився. Коні, істерично іржучи, помчали вдалину, волочачи за собою відламаний дишель.
Єнніфер закусила губи і знову змахнула ногою в повітрі. Жовтцевий віз, серед ритмічних тонів музики, що долинала звідкись згори, розплився жовтцевим-таки димом, а весь його екіпаж оглупіло гепнувся на траву, утворюючи мальовничу купу. Колеса третього воза з круглих зробилися квадратними, наслідок чого був негайним. Коні здибилися, віз перевернувся, а голопільське військо викотилося й посипалося на землю. Єнніфер, уже з чистої мстивості, завзято махала ногою і кричала заклинання, навмання перетворюючи голопільців у черепах, гусей, сороканіжок, фламінго та смугастих поросят. Зерріканки вправно та методично дорізали решту.
Дракон, урешті порвавши невід на шмаття, зірвався, залопотів крилами, ревнув і, витягнувшись, мов струна, помчав за вцілілим із погрому тікаючим шевцем Козоїдом. Козоїд біг мов олень, але дракон був швидшим. Геральт, побачивши роззявлену пащу та блискаючі зуби, гострі наче стилети, відвернув голову. Почув макабричний вереск і огидний хрускіт. Горицвіт крикнув здушеним голосом. Єнніфер з блідим як полотно обличчям викрутилася вбік і виблювала під віз.
Запанувала тиша, яку лише час від часу переривало ґелґотіння, кумкання та кувікання недобитків голопільської міліції.
Вея, негарно усміхнувшись, стала над Єнніфер, широко розставивши ноги. Зерріканка здійняла шаблю. Єнніфер, бліда, здійняла ногу.
— Ні, — сказав Борч, званий Три Галки, що сидів на камені. На колінах тримав спокійне та задоволене драконенятко.
— Не вбиватимемо пані Єнніфер, — повторив дракон Віллентетенмерт. — Це вже неактуально. Ба більше, тепер ми вдячні пані Єнніфер за неоціненну допомогу. Звільни їх, Вею.
— Розумієш, Геральте? — шепнув Горицвіт, розтираючи стерплі руки. — Розумієш? Є така стародавня балада про золотого дракона. Золотий дракон може…
— Набути будь-якої подоби, — півголосом сказав Геральт. — Навіть людської. Я також чув про це. Але не вірив.
— Пане Ярпене Зигрине! — гукнув Віллентретенмерт до краснолюда, що вчепився за прямовисну скелю на висоті двадцяти ліктів над землею. — Чого ви там шукаєте? Бабаків? Це ж не ваш делікатес, наскільки пам’ятаю. Спускайтеся донизу і займіться Рубачами. Їм потрібна допомога. Я вже не вбиватиму. Нікого.