— Що тут дивного? — не зрозумів Томас.
В ящику був мотор. Звичайний мотор. Не Антак з Ведуром. Звичайнісінький мотор для човна.
Стверджує Томас.
Йоганнес вкусив булочку.
Але Томас стверджує також, що вчора впав зі сходів. Томас міг багато чого стверджувати, поки неможливо перевірити його твердження.
«Але вони справді вовтузилися з мотором, — подумав Йоганнес. — Ці непривітні чоловіки на пристані. Коли ми з Ніссом там були, вчора пополудні. Можливо».
— Не бери стільки «Нутелли»! — не витримала-таки Брітта.
«З іншого боку, Томас, ясна річ, знав, — продовжував міркувати Йоганнес, — що вони працювали з мотором, приблизно у той самий час, коли моя мобілка потрапила на „Корделію“. Якщо він хитрий, то саме тому зараз про це й розповідає. Я здурію. Це просто неможливо з’ясувати».
— А що то було вчора з бамбуком? — запитав Томас, сумно поглядаючи на свою булочку, на якій крізь тонкий коричневий прошарок шоколаду проглядало біле масло. — Ліна все вигадала, чи що?
— Визирни з вікна! — сказала Брітта. — Та купа ще там!
Але Томас стомлено похитав головою.
— Ніяк не дадуть собі ради з екологією! — сказав він. — Якось моторошно.
Ліна штурхнула Йоганнеса в бік.
— А що тепер з Кевіном? — прошепотіла вона. — Як ти з тим упорався?
«Таке паскудство, що я не можу їй цього розповісти! — подумав Йоганнес. — Я б залюбки їй розказав, то було так смішно. Вона ж мені найкращий друг уже стільки років. Натомість мушу відбріхуватись».
— Мені треба в душ! — підскакуючи з місця, повідомив він.
— Йоганнесе, що за спіх? — крикнула Брітта.
Але Йоганнес вже зник у лазничці і зачинив за собою двері.
«У детективах все просто, — думав Йоганнес, пробуючи рукою воду. — Там завжди все зрозуміло, принаймні читачеві. То чому я не знаю цього зараз? Якось же ж треба вивідати, чи Каїн Томас, чи ні!»
Гаряча вода стікала по його обличчю. Йоганнес заплющив очі. Хай там як, але Ліна не втаємничена у злочини свого батька, якщо він справді злочинець, і це трохи заспокоювало Йоганнеса. Ніби не досить, що він розчарувався в Томасові! Але Ліна, цілком очевидно, ні про що не здогадується. Як шкода, що він не може їй розповісти, що сталося з Кевіном. Йоганнес повернув обличчя до струменя води. За його заплющеними повіками знову з’явився напис. Кевін. Кевін. Кевін.
Тоді він збагнув.
Томас і Ліна пішли, щойно Йоганнес вийшов з душу. Ліна кидала на нього здивовані погляди.
— Здається, я захворів! — промурмотів Йоганнес. — Почуваюся якось так… як хворий.
Брітта поклала йому руку спочатку на чоло, потім на потилицю і похитала головою.
— Гарячки нема! — сказала вона. — І дві булочки змолотив. Ні, ти не хворий.
— Може, я не виспався, — припустив Йоганнес. — Я погано спав.
І з цими словами поплентався до кімнати.
— Але не замикатися! — крикнула Брітта йому навздогін.
— Мені дванадцять! — гукнув у відповідь Йоганнес. — Я маю право на приватне життя!
І відімкнув двері.
Брітта на кухні й далі сварилася, та Йоганнес вже стояв на колінах перед ліжком.
— Ніссе! Моа! Торіле! — прошепотів він. — Мені здається, я вже знаю, хто…
— Це ж він, правда? — сказала Моа, виповзаючи на животі з-під ліжка, вся в пилюці. — Томас? Він Каїн?
— Він каже, що вчора в ящику був мотор для човна, — сказав Йоганнес. — І ми з Ніссом бачили, як чоловіки поралися біля мотора.
Нісс кивнув.
— То ти гадаєш, що це насправді не він? — запитав Торіл.
Йоганнес знизав плечима. Він витяг із письмового столу зошит з математики і відкрив його на останній сторінці. Там він колись записав перелік комп’ютерних забавок, які хотів позичити; під тим було дещо невдале зображення Люка Скайвокера.
— А зараз будьте уважні! — промовив Йоганнес.
Кевін, написав він прямо під невдалим Люком. Кевін. Кевін.
— Ну? — схвильовано спитав він.
— Що — ну? — неприязно відповіла Моа.
— Йоганнесе! — крикнула Брітта з кухні. — Ти знову говориш сам із собою?
— Я вчу уроки! — буркнув Йоганнес. — Послухай, можеш хоч на секунду лишити мене в спокої?
Він пальцем торкнувся слова.
— Ви що, не бачите?! — прошепотів він. — Тому Антак і сміявся!
Він закреслив «в».
— Кеін! — пошепки сказав Нісс. — Якщо закреслити, то виходить Кеін!
— Це приховано! — сказав Йоганнес. — Ім’я приховано, розумієте? І Кевін такий… Від нього я очікував би такого в тисячу разів швидше, ніж від Томаса!