— Чудова думка, моя люба! — втішився король. — На голодний шлунок важко думати, байдуже, людина ти чи медлевінґер.
Брітта поклала на стіл усе, що було їстівного в квартирі: холодну варену картоплю, моркву, хліб, сир і ковбасу, банку квасолі. А ще зварила яйця. За вечерею ніхто й слова не промовив. Як на таку пізню нічну пору вони всі були навдивовижу голодні.
— Як необачно було залишати подорожній провіант у тунелі! — сказав король, коли вони вдев’ятьох змели все до останньої крихти. — Треба було прихопити хоча би м’ясні пляцки. Та й холодна печеня королеви теж смачна.
Торіл зітхнув.
— Нема сенсу сумувати за їжею! — сказав він. — Скоро світатиме. Нам треба подумати, яке може бути в Каїна слово.
— Просто слово Каїн, — припустила Брітта. — Це найперше спадає на гадку.
Ведур похитав головою.
— Занадто просто, — не погодився він. — Про це дуже швидко можна здогадатися. Не думаю, що це воно. Але, звичайно, Моа може його випробувати.
— А мені справді треба триматися за нього? — захвилювалася Моа.
— Пусте! — рішуче сказав Йоганнес, відчиняючи двері на подвір’я. — Це ж тільки статуя.
— Або Авель? — крикнув Нісс услід Моа, яка вже приземлилася біля Їделунґа. — Це було би хитромудро!
Король із сумнівом похитав головою.
— Не знаю, — промурмотів він. — Напевно, занадто хитромудро.
— Увага! — крикнула Моа. — Я починаю!
Вона поклала праву руку на фібулу, а ліву, дещо вагаючись, простягнула до Їделунґового плеча.
— Каїн! — сказала вона, скрививши від огиди обличчя.
Їделунґ зиркнув на неї сповненими ненависті очима.
— А як ми дізнаємося, чи подіяло? — запитала Брітта. — Ми подумаємо, що він все забув, і король зніме чари, а потім виявиться, що то було неправильне слово, і паскудник таки пам’ятатиме про все і знову завдаватиме шкоди.
— Ми це побачимо! — відповів король. — Але слово в будь-якому випадку не Каїн.
— Авель! — сказала Моа. Їделунґ дивився на неї з таким виразом свого скам’янілого обличчя, ніби хотів убити. — Ні, я так довго не витримаю! Це так жахливо!
І полетіла назад до кухні.
Йоганнес обернувся до Ліни.
— Якщо хтось і зможе це розгадати, то Ліна! — сказав він із надією. — Вона вміє мислити, як злочинець! Вона точно визначила, куди Їделунґ завіз Брітту, причому за допомогою самого лише логічного мислення!
— Боюся, що в цьому випадку логіка нам не допоможе, — мовив Антак. — Розумієш: слово століттями передавалося від батька до сина! А як ти дізнаєшся, яке слово вибрав Каїн свого часу?
Ліна повільно кивнула.
— Ні, напевно, ні, — мурмотіла вона, і Йоганнес бачив, як у її голові зароїлися думки. — Це, мабуть, ні.
На кухні запанувала тиша, яку порушувало лише нестерпно гучне цокання годинника. Ніссові злипалися очі, боровся зі сном і Йоганнес. Моа у відчаї поклала голову на стіл, намагаючись при цьому не заснути.
— Вже сіріє! — сумно сказала Брітта. — Думаю, ми не знайдемо слова. Ми ж не можемо перепробувати кожнісіньке слово на світі! Це ж мільйони! Це тривало би тисячі років!
Ліна рвучко випросталася.
— Спробуй «люцифер»! — вигукнула вона, штурхнувши Моа в руку. — Ну, мерщій, спробуй «люцифер»!
— Чому? — промурмотіла Моа, майже вві сні. — Чому саме «люцифер»?
— Так називається його човен! — відповів Йоганнес. — Але цього разу ти помиляєшся, Ліно! Він же не міг вибрати своє слово, бо так називається його човен! Слово ж поколіннями передавалося від батька до сина!
— Спробуй «люцифер»! — наполягала Ліна, схопившись на ноги й смикаючи Моа за рукав. — Подумай! Коли шукають назву для свого човна, це так само, як із паролем для комп’ютера: більшість людей беруть ім’я або слово, яке для них особливо важливе! Ім’я коханої чи…
— І ти думаєш, що Їделунґ назвав човен своїм словом? — перепитав Торіл.
— Спробуй «люцифер»! — укотре повторила Ліна. — Будь ласка, Моа!
Моа потягнулася.
— Якщо ти так хочеш! — сказала вона. — Хоч мені і страшно! Як він витріщається!
Від втоми вона хилиталася в польоті, але на подвір’ї приземлилася точно біля закам’янілого Їделунґа. Неохоче поклала йому на плече руку.
— Люцифер, — сонно сказала вона. — Люцифер, ти огидний Каїне.
І всі побачили, що Їделунґ змінився. Риси кам’яного обличчя стали м’якшими, погляд — приязнішим. Очі здивовано оглядали подвір’я.
— Повертайся, Моа — схвильовано гукнув король. — Думаю, тобі це вдалося! Я знімаю чари, і йому не обов’язково тебе бачити, коли він прийде до тями!