— Скажи ти, грубий! — мовив Саша. — Скажи йому.
— Точно! Скажи ти, старий! — крикнув Патрик.
Кевін дістав з пачки, що була в кишені його куртки, нову цигарку. Тоді простяг її Саші, не дивлячись на того.
— Ми допоможемо тобі вирішити твої проблеми, малий, — сказав Кевін. Саша добув із кишені чудернацьку запальничку й запалив цигарку. — Але сам розумієш, це буде не на шару. Логічно, що наші зусилля щось та коштують. Стрес і все таке, розумієш?
— Так, — прошепотів Йоганнес. — А які проблеми?
— А та дупа, у якій ти застряг! — погрозливо мовив Кевін і зробив першу затяжку з нової цигарки. — Не в’їжджаєш?
— Я, власне, не маю жодних проблем! — прошепотів Йоганнес, втупившись у двері. Єдине, що йому спадало на думку, була письмова робота для пана Країдлінґа. Але в цій справі навряд чи Кевін йому допоміг би.
У коридорі тим часом знову запала тиша. Учні порозбігалися по своїх класах.
— Не маєш? — перепитав Кевін. — Ви таке чули? Він не має жодних проблем!
— Він не має жодних проблем! — заверещав Патрик, і знову це прозвучало так, ніби він ладен померти від сміху.
— Заткнись! — вигукнув Кевін. — Можливо, досі ти їх і не мав, ти, баняк малий! Але тепер кілька проблемок у тебе таки з’явилось!
І його цигарка наблизилася до кінчика Йоганнесового носа, аж хлопчик відчув її жар.
— А то! Тепер ти маєш кілька проблемок! — підтакнув Саша. — Якщо так каже шеф. І ти їх помітиш!
— Так, — прошепотів Йоганнес.
— Покажи йому! — звелів Кевін, ледь помітно кивнувши і не обертаючись до своїх друзяк. — Може, тоді вшарить.
Патрик сягнув рукою до задньої кишені своїх штанів. Щось тихо клацнуло. Йоганнес завжди гадав, що складані ножі заборонені.
— Ось, малий! — сказав Патрик — і цигарку перед Йоганнесовим обличчям замінив ніж. — Маєш ти тепер проблеми чи ні?
Йоганнес перелякано кивнув.
— Так! — прошепотів він. Тепер його голос скидався на якийсь хрипкий писк.
— Ото ж бо, малий, ото ж бо! — задоволено мовив Кевін. — Довбані проблеми! Довбані проблеми! Але дядечко Кевін допоможе тобі. Дядечко Кевін — друг дітей. Хоча ця допомога — стрес для дядечка Кевіна, розумієш!
— Точно! — підтвердив Саша. — Але, можливо, хай він виплатить тобі якесь невеличке відшкодування за твої видатки, га, Кеве? Ну, за твої труди чи що.
Кевін замислено подивився на друзяку.
— Думаєш? — запитав він. — Так буде правильно?
— Логічно! — вереснув Патрик. — Давай бабки! Логічно, так буде правильно, шефе!
— А тебе хто питав? — люто гаркнув Кевін. — Але скільки, Сашо? Скільки, на твою думку, вартує мій дах? Ну, приблизно? На скільки ти його оціниш?
Саша зобразив на обличчі велику задуму.
— П’ятнадцять? — вимовив нарешті. — Бо ти дуже милий, Кеве. Але вчасно. Бо доведеться цьому пацикові сплатити ще й відсотки.
Кевін задумано покивав головою.
— П’ятнадцять… — мрійливо проказав він. — В середу о третій — чи як, Сашо? Треба подумати…
— Як-як? — нажахано прошепотів Йоганнес.
— Патрику! — сказав Кевін, кивнувши друзяці. Патрик спиною відштовхнувся від дверей і знову посунув із ножем на Йоганнеса. — Ану? — запитав. — Тепер втикнувся?
— П’ятнадцять євро? — так само пошепки вимовив Йоганнес. Йому тремтіли коліна. Досі йому здавалося: поглузують та й відпустять. Аж тепер хлопчик відчув, як від страху стукотять одне об одне коліна. — В середу о третій? А де?
— Глянь, він швидко вчиться! — задоволено сказав Кевін. — Я так і знав: ти кмітливий перець! Старий тунель — чи як? Отже, старий тунель. Там бувають тільки турікі.
Патрик склав свого ножа.
— Точно! — мовив він.
— А зараз скажи гарненько «будь ласка»! — звернувся до хлопчика Саша. — Скажи дядечкові Кевіну «будь ласка»! Щоб він тебе охороняв! Давай-но! Думаєш, йому це в кайф?
Йоганнес тремтів. Він злякався, що не зможе сказати ні слова.
— Будь ласка! — прошепотів він. — Прошу, Кевіне!
— Я так і знав, що ти цього хочеш! — сказав Кевін, даючи пройти. — Вали звідси, малий, поки я не передумав. До середи!
І блискавично виставив ногу, перегородивши Йоганнесові шлях.
— Я чув, твоя мамуся працює ночами, — додав він. — Небезпечно, правда? Поночі отак сама по вулицях… Отож, ми тільки сподіваємося, їй нічого не станеться, бо це було б надто печально!
І забрав ногу.
Двері за Йоганнесом зачинилися.
У коридорі хлопчик прихилився до курток, що висіли на гачках, глибоко дихнув і випростався. Зараз ті троє вийдуть із туалету. Вони не повинні його тут застати!