Коли Йоганнес прочинив двері класу, пан Країдлінґ рвучко обернувся до нього.
— Вибачте! — промимрив Йоганнес. — Я ще мусив… я був…
Пан Країдлінґ зміряв хлопчика таким поглядом, від якого той затремтів.
— Сідай! — кинув учитель і відвернувся до дошки. — Не переводяться такі учні, що тільки й знають завдавати клопоту.
Йоганнес не виправдовувався. Тільки впав на свій стілець і спробував дихати спокійно.
— Де ти був? — спитала Ліна й підсунула йому свого зошита, аби він зорієнтувався, що саме вони проходять. — Урок уже давно почався!
— Потім! — прошепотів Йоганнес.
— Тихо там! — крикнув пан Країдлінґ, не обертаючись до них. — Це й тебе стосується, Ліно!
«Ти маєш такий вигляд, ніби щойно дідька побачив!» — як сказала йому допіру молода вчителька німецької.
10
Моа сиділа над струмком і кидала у воду камінчики.
— Давно не бачились! — сказала дівчинка.
Нісс присів поруч навпочіпки.
— Ага, — відповів він.
— Це все ще через те позавчорашнє? — запитала Моа. — Чого такий набурмосений? Через твого батька? Але про це давно вже перестали говорити.
— Ні, — знову протягнув хлопчик.
— Що ні? — перепитала Моа. — Ні — що більше ніхто не говорить? Чи ні — що це не через твого батька?
— Сам не знаю, — насуплено буркнув Нісс.
— Чого ж тоді? — допитувалася дівчинка. — Принаймні я тут ні в чому не завинила, то й не дмися на мене!
Нісс і собі взяв камінчика, але кинув його з такою силою, що той опинився на протилежному березі.
— Завтра у мене день народження, — сказав хлопчик.
— Отакої! — сплеснула руками, обертаючись до нього, Моа. — То ти мав би бути у щонайкращому настрої! Усе село готує якийсь сюрприз. У пекаря вже кипить така робота — ти навіть уявити собі не можеш! Десять дек солодких тістечок. Навіть торти! Це буде справжнє свято!
— Ні-і, — знову протягнув Нісс і щосили шпурнув другого камінчика. — Власне що ні.
— Скажи це пекареві! — збентежено мовила Моа. — Бо інакше він завтра сидітиме на всіх своїх тортах.
— Ведур кудись помандрував, — повідомив Нісс.
— То й що? — відмахнулася дівчинка. — Встигне повернутися. Не буває так, щоби батько не прийшов на день народження свого сина.
Нісс подивився на неї.
— А якщо він не повернеться? — запитав.
— Він же має передати тобі слово! — відповіла Моа. — Адже ти не народився з ним, як я.
— А що, від того слова ми стаємо якісь особливі, не такі, як до того? — доскіпувався Нісс. — От у вас, лі-фей, зовсім інакше. Власне, мені байдуже до того свята. Це просто одна така прадавня заведенція, і нічого ж від цього не змінюється — не те, що у вас. — Тут він знову знайшов замашного камінчика. — Але, хай там що, а це — найважливіше в житті свято, — провадив хлопчик. — Ну, майже найважливіше. Ведур нізащо в світі не пропустив би його. Нізащо! Виходить, щось воістину жахливе не дозволяє йому повернутись!
— Не розумію: і чого ти так розхвилювався? — зітхнула Моа. — Він щойно вирушив. І неодмінно повернеться. Повір моєму слову — слову майже лі-феї!
Нісс похитав головою.
— Я не просто так патякаю, Моа, — сказав він. — Я хвилююся. Мені страшно.
— Це в тебе такий неспокій через завтрашню подію, — втішала Моа. — Переймаєшся, чи зробиш усе як слід.
Ну як їй його зрозуміти? Адже ж вона не чула того, що почув він.
11
— Я піду з тобою, — сказав Йоганнес Ліні після школи, занепокоєно роззираючись довкола. Але Кевіна з його друзяками ніде не було видно.
— Та що сталося? — сердито запитала Ліна, коли Йоганнес раптом зупинився біля каналу як укопаний і перехилився через поруччя, щоб подивитися донизу. За спиною у них плив потоком вуличний рух, а з Музею митниці якраз виходив шкільний клас.
— Зачекай трішки! — попрохав Йоганнес, не дивлячись на Ліну. Він так задивився, ніби внизу, на воді, творилися небачені чудеса. — Мушу вичекати, чи не йдуть вони за мною назирці.