Він простяг руку.
— Тож прийми від мене, твого короля, — мовив король, — прийми, отже, — чи не так? — оцю фібулу, яку призначено саме тобі! Від цього дня ти більше вже не зав'язуватимеш свого пояса на вузол, як те роблять діти, а скріплюватимеш його фібулою — на знак того, що тебе прийнято до товариства дорослих.
І з урочистим поклоном король передав Ніссові його фібулу. Вона виявилася важчою, ніж гадав хлопець, була вся срібна і така блискуча! А яка чудова! Либонь, як і всі фібули, що зберігаються у скрині в священному гаю, де медлевінґери зі сторіччя в сторіччя бережуть фібули, аби вручати їх дітям на їхнє тринадцятиліття, і куди вони повертаються того дня, коли померлого медлевінґера віддають землі.
Нісс і собі вклонився.
— Тут, власне, годилося би також… — трохи збентежено провадив далі король. — Авжеж, мій любий Ніссе, мої любі друзі, як я вже сказав… Слово, яке, згідно з давнім нашим звичаєм, пробуджує в тобі таємну силу, що дозріває якраз на тринадцятий рік дитинства, — слово — чи не так? — не може бути передане тобі сьогодні. Ми для цього виберемо інший день… коли до нас повернеться наш винахідник…
Було видно, що король не знає, чим закінчити промову, і Нісс опустив очі долу.
Музика якраз дійшла до того місця, де урівноважений тон святкового гімну переходить у радісно-тріумфальні звуки.
— Слава! — вигукнув із юрби чийсь голос, і Нісс розчув, що то пекар. — Хай живе Нісс, син Ведура! Слава!
— Слава! Хай живе! — загукали й інші голоси, і Нісс полегшено збагнув, що церемонію закінчено.
— Урочисто! — шепнув йому на вухо король. — Не бігти прожогом до стола, а поважно ступати, Ніссе!
Хлопець кивнув. Музиканти дограли кінцевий акорд — саме тієї миті, коли він сів на лаву біля матері.
— Це було просто чудово! — сказала мірошничиха, що сиділа навпроти Мунни, утираючи сльози в очах. — Ах, як люблю я ці святкування Великого Дня!
— Вітаємо тебе, Ніссе! — озвався писар і простяг хлопцеві руку. — Відтепер ти належиш до кола дорослих.
Нісс ніяково кивнув.
— Пригостися тортиком! — вигукнула мірошничиха. — Вже й не пригадаю, коли я востаннє…
— Щиро зичу тобі щастя, Ніссе! — сказала Моа. Дівчинка залишила свій стіл, де сиділа поміж лопотливих-тріскотливих лі-фей, і підбігла до Ніссового стола; Мунна трохи посунулася, даючи їй місце. — Яка прегарна фібула!
— Він так і не повернувся! — прошепотів їй Нісс. — Чи не здається й тобі…
На протилежному кінці майдану стояв, спершись на одвірок, Торіл і дивився на них. Його Великий День відбувся кілька місяців тому, пізньої осені, й Антак, як і годиться, передав синові слово. Одначе сьогодні й Антак був відсутній.
— Ось! — мовила мірошничиха, підсовуючи Ніссові тарілку з небачено великим шматком святкового торта. — Ану покажи нам, що з тебе виріс справжній чоловік! Ану з’їж!
Поблизу засміялися кілька медлевінґерів, і Мунна засміялася з ними.
Нісс устромив виделку в ніжний крем. Тут так просто не відкрутишся і не зникнеш непомітно.
13
— І справді, — мовив пан Країдлінґ, дістаючи з кишені свою зелену книжечку. — Майже без помилок!
— Супер! — прошепотіла Ліна й штурхнула Йоганнеса в плече.
— Дивує, що ти добровільно зголосився розповісти текст, — прокоментував пан Країдлінґ, ховаючи свою книжечку до кишені куртки. — Я просто вражений, Йоганнесе Ріттере!
— Ох! — промимрив Йоганнес, скромно задивившись на свою парту. Хтось колись давно написав на ній фломастером Fuck!!! І прибиральницям так досі й не вдалося, хоч скільки вони не старалися, змити те ґрафіті. Цієї миті Йоганнес відчув таке полегшення, що оце зараз схопив би ручку й замалював те слово.