— Але не думай, що вже спіймав журавля у небі! — говорив пан Країдлінґ, стоячи перед Йоганнесом. — Один раз, як то кажуть, це ще не гаразд. Тому віднині я щодня триматиму під контролем твої домашні завдання. — Тут учитель відвернувся від Йоганнеса й пішов назад до дошки. — Щодня!
— Довбак! — прошепотіла Ліна.
А Йоганнес радів, що не замалював те слово на столі.
— Та це ж зовсім не важко! — переконувала Йоганнеса Ліна. — Ти просто додавай до дієслів — ed — і нема проблем! Ну, крім неправильних дієслів. То go — це неправильне дієслово.
— Лайно, — промурмотів Йоганнес.
Він не сумнівався: завтра пан Країдлінґ неодмінно перевірить його домашнє завдання. І тому Ліна вирішила піти до нього додому, аби допомогти йому.
— Якби ти не лінувався стільки часу, то вже би знав все це! — в’їдливо дорікнула дівчинка. — Правильні дієслова. Неправильні дієслова.
— Ти що, моя мати? — обурився Йоганнес. — Та я вже зрозумів: завжди додавай закінчення — ed, за винятком неправильних дієслів. Жодних проблем.
Але він помітив, що йому почало подобатись.
— A to see? І воно ж неправильне!
— Неправильні ти просто мусиш завчити напам’ять! — сказала Ліна.
Цієї миті Брітта розчахнула двері.
— Швидко ходи і подивись! — люто гукнула вона. — Очам своїм не вірю!
І знову зникла в кухні.
Йоганнес перезирнувся з Ліною.
— Що таке? — мовив він.
А тоді отетерів. Чи й справді вчора ввечері він посадив Поллілі назад у клітку? Отой підозрілий рух у пітьмі — чи не Поллілі то була? Невже Брітта щойно помітила, як Поллілі риє свої нори попід тими нещасними трояндовими кущами?
— Тільки не це! — прошепотів він і кинувся до кухні. Брітта стояла у відчинених дверях і дивилася надвір.
«Ні! — подумки заблагав Йоганнес. — Тільки не це! Молю, благаю: тільки не це!»
— Та що ж це таке? — вигукнула Брітта і, в самих шкарпетках, кинулася на подвір’я. Протягом якоїсь миті Йоганнес запитував сам себе, чому це мати так розмовляє з морською свинкою, та враз відчув велике полегшення. На тому невеличкому моріжку стояв навколішки пан Покашиїнський з рулеткою в руці.
— Що це ви тут робите?
Пан Покашиїнський повільно зіп’явся на ноги. До колін йому поприлипали часточки вогкого ґрунту й невеличкі травинки, та він не квапився усе це обтрушувати.
— Тебе це не обходить, — заявив він.
— Як це так? — вигукнула Брітта. — Тут наш садок! Ви не можете так просто…
— Садок належить усім мешканцям будинку, — заперечив пан Покашиїнський. — Я вже стомився повторювати, дівчино. Чи у твоїй угоді про оренду написано щось інше?
— Перестаньте мені тикати! — викрикнула Брітта.
— У твоїй угоді написано щось інше? — повторив пан Покашиїнський і ступив на першу сходинку східців, що вели до підвалу, через який усі мешканці будинку могли ходити на подвір’я. — Ми усунемо цей моріжок і замостимо все плитами. Збудуємо тут терасу, дівчино. Просто неприпустимо, що ти загребла собі все подвір’я!
— Я зателефоную власнику! — вигукнула Брітта. — Ви… старий… старий…
— Мамо! — благально мовив Йоганнес.
— Я вже давно це зробив, — запевнив пан Покашиїнський, складаючи лінійку. — Тут буде тераса — і край!
Брітта сиділа на кухонному стільці й калатала ложечкою в горнятку, хоча кава там давно вже вихолола.
— Тоді з’їдемо з квартири! — сердито заговорила вона. — Якщо відтепер тут буде променад для всіх мешканців. Рівненько забетонований, плитами замощений, тоді я забираюся звідсіля геть!
Тут вона спробувала пригубити з горнятка, але гидливо поставила каву назад на стіл.
— Але ж це неможливо! — обережно заговорив Йоганнес.
— Певне, що можливо! — здвигнула плечима Брітта. — Просто про це ніхто ніколи нічого не говорив! І коли ми сюди вселилися, ніхто й ніскілечки не цікавився двором. Пригадуєш, як воно тут усе виглядало? То й добре, що не пам’ятаєш!
— Але ж воно таки не наша власність? — спробував уточнити спантеличений Йоганнес.
Мати продовжувала калатати в чашці.
— Вісім років я викохувала цей садочок! Вісім років жодна свиня ним не цікавилась. І тут приходить цей Покашиїнський і…
Цієї миті в двері подзвонили.
— Відчини! — звеліла Брітта.
Але Ліна вже й сама вибігла в коридорчик. А з-за її спини долинув голос Їделунґа:
— Можна зайти?
— Привіт, Курте! — непривітно кинула Брітта, не зболивши навіть обернутися до гостя. Йоганнеса пересмикнуло. — От лайно!