— Що-о? — запитанням на запитання відреагував Нісс. Його склянка була знову порожня.
— Та дарма! — відмахнувся Йоганнес. — А тепер ви їх не набуваєте? Тих ваших таємних сил?
— Тільки лі-феї, — відповів Нісс. — Лі-феї — це, знаєш, такі у нас помічниці. Вони…
— Ельфи! — підхопив Йоганнес. — Авжеж, цілком логічно.
— Не ельфи, а лі-феї! — суворо виправила Моа. — Лі-феї! Вони швидко вирощують урожаї. Уміють розмовляти з тваринами.
— Круто! — похвалив Йоганнес. — А я завжди думав, що то все дурні вигадки. — І втупився у дівчинку. — То й ти лі-фея?
— Ще ні! — похитала головою Моа. — Я ще не доросла до моєї фібули.
— Ах, так, — мовив Йоганнес. А тоді показав на Нісса. — Але ж ти доріс до своєї! Отже, ти вже повинен володіти якимись чарівними силами. Перебуваючи тут! Адже колись давно ви володіли чарівними силами — саме тоді, коли жили у світі людей.
Нісс поморщив лоба.
— Хтозна! — невпевнено промимрив він. — У його словах є слушність, Моа! А ти про таке подумала?
— Тобі не передали слова, — знизала плечима. — То й не має значення, слушні його слова чи ні. Сама собою фібула ще нічого тобі не дає.
— Але раніше? — допитувався Йоганнес. — Що то були за таємні-чарівні сили, якими володів кожен з вас?
Нісс подивився на Моа, але та лише похитала головою.
— Без поняття! — зізналася майбутня лі-фея. — Розумієш, ми ж завжди вважали, що то тільки баєчки-казочки. Мудрість. Швидкість. Розум…
— Сила, — задумано мовив Нісс. — Правда, Моа? Отакі речі. Але й особливі, гадаю, також. Щось схоже на здібності лі-фей.
— Уміння розмовляти з тваринами? — заінтриговано перепитав Йоганнес.
Нісс похитав головою.
— Немає вже тих таких цікавих переказів! — нетерпляче урвав він. — Про Сиву Давнину! Ніхто ж не хотів їх слухати. То вже ніхто й не знає до пуття, що то були за таємні сили.
— Коли б ти мав уже своє слово, то це можна було би випробувати, чом би й ні? — припустила Моа. — А так — ні.
— Що ні, то ні, — луною відгукнувся Нісс, хапаючись за пояс. — І все тільки тому, що Ведур…
— Ага, ось воно! — схвильовано підхопив Йоганнес. — Усе через його зникнення? Ведура і того…
— Й Антака, — підказав Нісс. — Хранителя історії. Він зник. І тоді мій батько вирушив його шукати.
— І ви його схопили! — вигукнула Моа. Вона ніби на деякий час забула про це, а тепер згадала. — І тримаєте в ув’язненні!
— Я нікого не ув’язнював! — заперечив Йоганнес і підніс угору правицю. — Присягаюся серцем моєї матері!
— Моа? — запитав Нісс.
— Коли ж він зник? — поцікавився Йоганнес. — Той ваш винахідник?
— Учора, — відповів Нісс. — У понеділок. Порозмовляв із королем і тоді…
— Та це ж зовсім недавно! — розхвилювався Йоганнес. — Тільки вчора вирушив, людоньки! Та він же де завгодно може перебувати!
— Але він не повернувся на мій Великий День! — вигукнув Нісс. — Такого не траплялося ще ніколи. Кожен батько неодмінно приходить на Великий День свого сина. Бо він має передати синові його слово! Це найбільший день у житті.
Йоганнес задумався.
— Із ним міг трапитися нещасний випадок, — припустив хлопець. — І через те, можливо, він і не повернувся. Та й звідки ви взяли, ніби хтось його схопив?
Моа показала на телевізор, де без звукового супроводу африканські антилопи утікали від левів. А тоді — на стелю.
— Звідки ви маєте все це? — запитала дівчинка. — Ось тобі й доказ! Отже, тут неодмінно побував Ведур! Він поробив для вас навіть дуже великі денносвіти.
— Все це ми маємо з магазину електротоварів, — заперечив Йоганнес. — Ти чуєш, Моа? І все це було у нас завжди! Принаймні відколи я з’явився на світ, а я ж не вчора народився! Ось вам і доказ.
Нісс подивився на Моа.
— А як нам переконатися, чи він не бреше? — запитала майбутня лі-фея.
Йоганнес кинувся до дверей, що вели на подвір’я.
— Ось, роззирніться! — вигукнув він. — Скрізь світло! Я вірю, що ваш Ведур — неймовірний винахідник, але невже ви повірите, ніби він спромігся стільки всього намайструвати за один день? І телевізори стоять у кожнісінькій оселі!
Нісс і Моа й собі вибігли за господарем.
— Моа? — знову озвався Нісс.
Дівчинка довго роззиралася довкола. Будинки з численними квадратами освітлених вікон обступили подвір’я, немов якийсь надзвичайно високий мур оточував місто.
— Скрізь денносвіти! — промовила вона.