— Так! — знову прошепотів Нісс.
— Ну, то давай мені руку! — сказала старенька й натиснула на кнопку посеред стовпа. Нісс відскочив від неї назад.
— Хочеш саменьке дибати через вулицю? — здивувалася добра бабуся. — Тоді не відставай від мене, чуєш?
Нісс помітив, що вона дивиться на протилежний бік, де стояв такий самий стовп, як і на цьому боці, й кивнув.
— Уперед! — скомандувала старенька й просто ступила на проїзну частину.
Нісс завагався. Із під’їзду вискочила Моа й схопила Нісса за руку.
— Вони зупиняються! — закричала дівчинка.
Тепер і Нісс це побачив. Усі візки на вулиці, хоч би в якому напрямі їхали, вмить зупинилися, і поміж ними впевнено, так ніби вона зупинила довкола себе хвилі, пішла на той бік старенька.
Але, ступивши два кроки, вона обернулася.
— Де ти там заґавилося, моє дитятко? — гукнула бабуся. — Леле, і як це я другого не розгледіла? Вас же двоє малесеньких карличків!
Моа схопила Нісса за руку й кивнула головою.
— Ну, тепер нам треба бігти! — сказала бабуся. — А то не встигнемо перебігти, як буде знов червоне!
І вона мала слушність. Ледве вони втрьох добулися на той бік, як візки рушили знову. Нісс злякався.
— Ну, а зараз хутенько до дитячого садка! — повчала старенька. — І скажіть вашій мамі, щоб завтра вас сама туди відвела! Бо так надто небезпечно!
Нісс і Моа згідливо закивали.
— Ти бачиш той сад? — запитав Нісс.
Моа похитала головою.
— І як та стара це зробила? — запитала дівчинка, коли бабуся, ступивши кілька кроків, зникла за рогом.
Нісс знизав плечима.
— їх можна зупиняти кнопкою, що на тому стовпі, — пояснив він. — Хоч візки й не з’єднані з тичкою мотузками. Отже, тут не може бути просто сила струмів.
— Ні, це не сила струмів, — погодилася Моа, оглядаючи стовп. — Хай там як, а ми перейшли через вулицю.
Тиснучись до будинків, аби не опинитися під колесами котрого-небудь шаленого самохідного візка, вони побігли кам’яними вулицями далі. Звернули за ріг. Перед ними лежала вулиця, де посередині плив потік візків, а по бічних хідниках повільно, попід величезними вікнами, рухалося дуже багато людей.
Нісс смикнув Моа вбік, за візок, що стояв.
— Тут так багато людей! — прошепотів він. — Хто-небудь іще роздивиться, що ми — ніякі не малючки людського роду!
Моа кивнула.
— А знаєш, Ніссе, що я надумала? — запитала дівчинка. — Я більше не вірю, нібито Ведура тримають у рабстві заради його винаходів. Винахідниками є люди, Ніссе. Саме люди — великі винахідники!
Нісс спантеличено кивнув.
— Тут усе таке інакше, — пригнічено мовив він. — Таке величезне. Таке розмаїте. Таке гамірне й шалено швидке!
З одного візка по той бік вулиці вискочила молода вродлива жінка. Швидко зиркнувши ліворуч, потім праворуч, вона кинулася бігти через вулицю.
— Уперед! Біжімо за нею! — Моа схопила Нісса за руку й потягла, не відстаючи від людської красуні ні на крок.
— Навіщо? — прошепотів Нісс, але на тій вузькій вулиці стояв такий неймовірний гамір, що Моа його й не почула.
— Та стара сказала, щоби ми ходили з нашою матір’ю! — на бігу пояснила дівчинка. — Та бабуся! Чи ти вже й забув? — Завдяки вуличному гамору жінка, не розчувши цих писклявих слів, бігла собі далі, не здогадуючись, кого веде за собою. — Оце тобі й наша мати!
— Що-о? — протягнув Нісс. І тоді збагнув. — Ну й розумниця ж ти, Моа! — сказав, дивуючись. — Видно, що ти будеш лі-феєю!
Коли Ліна запропонувала й сьогодні зайти до нього, щоб допомогти з англійською, Йоганнес спочатку зрадів. Але наступної миті зрозумів: ні, в жодному разі не можна запрошувати її додому! Адже вдома на нього чекали Нісс і Моа, а якщо Ліна не втримала історії з Кевіном у таємниці, то й про двох крихітних прибульців неодмінно розпатякає. Насамперед — Томасові. А як потім учинить Томас, того взагалі неможливо передбачити. Ні, Йоганнес мав захистити Нісса й Моа від будь-якого лиха, нехай навіть завтра його домашні завдання виявляться не так блискуче виконаними.
— Знаєш, я вирішив: спробую сьогодні зробити англійську самостійно! — хоробро заявив він. — Сама знаєш, що в голові лишається тільки те, чого досяг власними зусиллями. Так і Брітта завжди каже.
Ліна недовірливо подивилася на нього.
— Тобі й справді не потрібна моя допомога? — запитала вона.
Йоганнес труснув головою.
— Сам упораюся! — сказав він.