Перед старим тунелем стояло авто, дожидаючи підйомника, котрий, як і сто років тому, поволі здіймався вгору на сталевих тросах. Йоганнес став поруч і якийсь час спостерігав, як машини заїжджають до кліток підйомника. Так, він учинив розумно, що не послухав Ліни й не довірився директорові. Відтоді він увесь час мусив би боятися Кевінової помсти. П’ятнадцять євро — великі гроші. Так жаль віддавати їх Кевінові! Але справа того варта.
Хлопчик зайшов за ріг будівлі, де за входом, прикрашеним бірюзово-золотистою мозаїкою, дочекався ліфта для пішоходів. Крім нього, до кабіни не зайшов ніхто. Він натиснув на кнопку, ліфт поповз униз.
Двері відчинилися. Тут-таки, поруч, із клітки підйомника виїхало авто й зникло в тунельній трубі праворуч, глибоко під річкою. Йоганнес поволі рушив до лівої труби.
Гуркіт двигуна, страхітливо побільшений викладеною кахлями тунельною трубою, віддалявся. Позаду, ривками, рушили два підйомники, повізши нагору дві автівки, прибулі з того боку Ельби. Йоганнес зробив глибокий вдих. Посеред тунелю з'явилися три знайомі постаті. Міцніше стис у руці гроші й рушив до Кевіна.
Кахляні стіни робили гучнішою луну його кроків. Наступний ліфт привезе ще туристів. Чи принаймні одне авто. Та хай навіть і нікого не буде. Він же має гроші! Тож нічого боятися. Через кожні три кроки на нього витріщалися напіврельєфні дельфіни, грайливі тюлені й щуки.
— Привіт! — тихо озвався Йоганнес. Тут, посеред тунелю, вже не чути було шуму підйомників, і хлопчик тепер карався питанням, що можуть почути люди в автівках, які так рідко проїжджають тунельними трубами.
— Ось і малий з’явився! — приязно мовив Кевін. — Я люблю пунктуальність, малий! Поки що ти у мене не проколовся.
— Ні? — непевно перепитав Йоганнес. Купюри в його руці здавалися розм’яклими, зіжмаканими.
— Ми хотіли б мати таких ділових партнерів, на яких можна покластися, правда, Сашо? — провадив Кевін. — Скільки бабла має бути цього разу?
— П’ятнадцять, — підказав Саша. — Ти ж сам сказав. П’ятнадцять, шефе.
— П’ятнадцять! — поблажливо усміхнувся Кевін. — Так, все правильно. Для початку любий дядечко Кевін задовольниться скромним внеском.
— Що? — ледь чутно прошепотів Йоганнес.
Повз них, у напрямку причалів, проїхало авто, і Саша з Патриком привітно помахали водієві. Водій їм теж помахав.
— Жени бабло! — звелів Кевін. — Ах, як це мило! Три дрібосінькі ганчірочки!
— Три дрібосінькі ганчірочки! — в захваті повторив Патрик. — Ах, як мило!
— Стули пельку! — наказав дружкові Кевін. — Еге ж, ти добре вчинив, малий. Але ж ти розумієш, що наступного разу цього вже не вистачить. П’ятнадцять євро — це ж просто лайно.
— Навіть на два квитки в кіно не тягне, — додав Саша.
Кевін задумано покивав головою.
— Нєє, — протягнув ватажок. — Ну, не так, щоб ми дуже в те кіно вчащали, правда, Саша? Ми на дурниці не тратимось. Ми знаходимо баблу краще застосування.
Саша кивнув.
— Але ж це чогось коштує, еге ж? — вставив і він своїх п’ять копійок. — Це коштує дечого, старий.
— Показати йому ножа? — схвильовано запитав Патрик.
— Заткнись! — гаркнув Кевін. — Навіщо нам говорити про ножі, правда, малий? Ні, тільки не між друзів! Бо ти ж такий пунктуальний. Ні, дядечко Кевін добре до тебе ставиться. Ти й сам доганяєш: п’ятнадцять — замало.
— Ні, наступного разу вже не вистачить, — мовив Саша й ступив крок до Йоганнеса. — Скажімо, двадцять, так, шефе? Наступного разу?
Кевін задумано покивав.
— Зі знижкою, — сказав він. — Двадцять… Власне, мало би бути куди більше, якщо зважити, скільки стресу!
— Скажи тридцять, шефе! — схвильовано викрикнув Патрик. — Тридцять, шефе, щонайменше!
Кевін сильно вдарив того по руці.
— Тебе хтось питав, припадочний? Двадцять, малий, це ж чесна пропозиція, хіба ні? Зрештою, дядечко Кевін тебе захищає. День і ніч.
І додав із посмішечкою:
— Тебе і всю твою родину.
— Але я не знаю, — прошепотів Йоганнес. Відкашлявся. — Я ж стільки не маю! Мені дають кишенькових грошей лише по п’ять на тиждень.
— Ну, я впевнений, ти щось придумаєш, — приязно мовив Кевін. — Чи ти хотів би втратити мій дах, мою охорону? Адже що завгодно може трапитись!
Тут ватажок кивнув Патрикові, але той не встиг іще й розкрити ножа, як шеф похитав головою.