— Я тебе не битиму! — шепотів далі чоловік. — Я б’ю тільки тоді, коли немає іншого виходу. А твого сина, Торіла, я ніколи не вдарю. Подумай, як би ми зажили, ти і я! Приведи мені його! Приведи його!
Антак не відкривав обличчя.
— Не журися! — вмовляв чоловік. — Даремно ти потерпаєш через свого сина — це безглуздо. Ми заживемо в розкошах! Подумай добре.
Антак так і не подивився на нього, і чоловік замкнув двері.
22
Йоганнес прокинувся від якогось дивного звуку. Вже розплющивши очі, переконався: до ранку далеко. У кімнаті панувала темрява, і тільки смуга світла від вуличного ліхтаря лягала, пробиваючись у щілину між гардинами, на килим.
Тільки подумав: приверзлося уві сні! — як почув це знову. Хтось шпурляв маленькі камінчики у його вікно.
Йоганнес вискочив із ліжка. Майнула думка: «Брітта забула свого ключа!» — і тут-таки відкинув це припущення, бо вона, звісно, подзвонила б у двері. Тож, не вмикаючи світла, аби краще роздивитися, хто там намагається його розбудити, відсунув гардину.
Вони стояли під вікном: Моа шукала й підносила Ніссові камінчики, а той кидав їх у шибу.
Йоганнес розчахнув вікно.
— Тс-с-с! — прошепотів він. — Я відчиню двері!
Біжачи босоніж по східцях до дверей під’їзду, хлопчик відчував на душі велике полегшення. Звісно, він був радий, що Нісс і Моа повернулися не тоді, коли Брітта була ще вдома. Але коли ліг, від жалю довго не міг заснути. Вони ж такі крихітні, а перед тим іще двоє з їхнього народу загубилися десь у світі людей.
— Швидко заходьте! — прошепотів Йоганнес. Холод дерся йому по ногах усе вище й вище.
Із того, як Нісс і Моа ніби з останніх сил перелазять, ставши на руки й коліна, зі сходинки на сходинку, видно було, що вони геть виснажені.
— Де вас так довго носило? — запитав Йоганнес. — Я вже думав: хтось вас злапав!
Моа, ледь переступивши поріг його кімнати, впала на підлогу й розкидала руки-ноги.
— Я мертва! — промимрила дівчинка. — Мене більше немає. Розмовляти зі мною можна буде аж уранці!
— Ми мусили постійно ховатися! — поскаржився Нісс і скрутився калачиком біля дівчинки. — І ваші вулиці такі довжелезні!
— Бо ноги наші довші за ваші! — відказав Йоганнес. — Хочете трохи перекусити?
— Я мертва, — правила своєї Моа. — Не турбуйте мене…
— То дарма: як принесеш їй щось — вона все зараз же й строщить! — сказав Нісс. — Принаймні я залюбки щось з’їв би. Після тих… булочок на сніданок ми ж і крихти не мали в роті!
— Я вже сплю, — промурмотіла Моа й заплющила очі.
Йоганнес прожогом кинувся до кухні. В холодильнику лишалися від обіду одна фрикаделька й дві картоплини. І сир. І хліб.
Хлопчик поставив на кухонний стіл дві тарілки й справедливо поділив їжу. Потім дістав із буфета дві склянки й пляшку газованої мінералки.
Тільки взявся за тацю — занести в кімнату, як знову помітив отой рух на подвір'ї. Йоганнес здригнувся. Звісно, могло примаритись. Але вже від учора він затямив: є всі підстави вірити в рухи на подвір’ї. Подумав про той тунель, що виходив під троянди, й швидко відчинив двері на подвір’я. Що, коли оце він натрапив на тих двох, кого з таким відчайдушним завзяттям шукали Нісс і Моа й чиї імена він ніяк не міг запам’ятати?
Але постать на подвір’ї виявилась надто великою. Моріжком, від Бріттиних троянд і до того кутка, де стояла Полліліна клітка, біг пригинці якийсь чоловік.
Йоганнес злякався. Саме хотів шаснути у двері, як чоловік зненацька випростався.
— Йоганнес? — обізвався голос, якого хлопчик так боявся останнім часом. — Як можна не спати о такій порі?
Йоганнес похитав головою, а тоді енергійно закивав.
— Ось! — мовив пан Країдлінґ і легенько посіпав дверцята Полліліної клітки. — Ти мав би краще стерегти свою тваринку! Чи не цілу ніч бігає собі надворі!
— Але ж я ввечері посадив її в клітку! — злякано виправдовувався Йоганнес. — Після годування! Справді, пане Країдлінґ!
— І забув узяти дверцята на засувку! Скажи спасибі, що я побачив це з мого вікна! — сердито проказав пан Країдлінґ і рушив униз східцями, до підвалу. — До зустрічі вранці.
— Так! — прошепотів Йоганнес. «А я не поробив домашніх завдань… — подумав він. — Сили небесні!»
Із Полліліної клітки долинуло тихе шарудіння. Ось замкнувся підвал. Йоганнес зачинив двері, що вели на подвір’я.