— І не могло нічого вийти! — розлючено викрикнув Нісс. — Бо взагалі нічого такого не буває! Не був я невидимий! І до того ж ніколи й ніде не говорилося про саме таку таємну силу, в жодній казці!
— Якщо ти не помиляєшся! — прошепотіла Моа й перелякано витріщилася на спорожнілий простір біля Ніссової тарілки.
— Тільки не Торіл! — прошепотів Антак. — Не мій син!
Ведур щосили загупав у двері. Хоча вже давно не сподівався, що хтось їх може почути.
— Ми повинні переконати його, що нам треба повернути наші фібули, — прошепотів він. — Чуєш, Антаку? Коли б нам повернути наші таємні сили…
— І що тоді? — з гіркотою відказав Антак. — Навіщо вони нам тут? Поміркуй сам!
— Якби моя сила діяла і на людей! — вигукнув Ведур. — Якби я міг робити людей крихітними…
— Ти цього не можеш, — сказав Антак. — І сам це знаєш! А якщо я викличу дощ, то наш повелитель тільки розгнівається. Тепер наші таємні сили ніскілечки нам не допоможуть.
Ведур приклав вухо до дверей. Зовні панувала все та сама тиша.
24
Йоганнес і собі вирячився на порожнє місце на столі, де ще мить тому сидів Нісс. Маленька виделка поволеньки літала туди й сюди, порожня до тарілки, а з макаронами — до однієї точки у повітрі, й там ті макарони мов яка чарівна рука знімала з виделки.
— І чого ви на мене так видивляєтеся? — обізвався Ніссів голос, явно пробившись крізь напханий їжею рот. — Я порозвішував макарони на сорочці? Заївся підливою? — Знову виделка з локшиною помандрувала вгору, і якусь мить чути було, як та порція пережовується. — То вже поясніть мені, замість пожирати мене очима! — сердито вимагав безтілесний голос. — А то мені від вас моторошно стає!
— Тобі від нас? — промимрив Йоганнес. — Ну ти й жартун!
Моа прокашлялася.
— Я знаю, ти завжди мав мене за доволі свавільну особу, — заговорила вона, не зумівши приборкати тремтіння в голосі. — Але як тут не сказати, що сталося те, що сталося? Бо ти став невидимий, Ніссе. Цілковито невидимий.
— Абсолютно, цілком і повністю! — підтвердив Йоганнес. — О Боже!
Він міцно заплющив очі, та коли розплющив їх знову, Ніссова виделочка все так само мандрувала туди-сюди сама собою.
— Ха-ха-ха! — сердито засміявся Ніссів голос. — Гадаєте, либонь, що зможете мене затуркати, чи що? Я ж бачу сам себе! Тож нарешті припиніть оці ваші витівки!
І виделочка опустилася на вже спорожнілу тарілку, аби зішкребти рештки підливи й понести в порожнє повітря.
— Ти не почуваєшся якось не так? — поцікавився Йоганнес. Поміркувавши трохи, він мусив визнати, що тут, власне, нічого й дивуватись: те, що ці химерні крихітні створіння можуть ставати невидимими, аж ніяк не дивніше за сам факт їхнього існування взагалі.
— А як я мав би почуватися? — лютував безтілесний голос.
— А так, ніби тебе немає! — вигукнув Йоганнес. — Постривай отак! Не ворушись!
Малий господар підскочив так рвучко, аж стілець захитався, і прожогом кинувся до лазнички. Над умивальником висіло дзеркало з надколотим нижнім правим краєм. Тріщину Брітта заліпила кольоровою наклейкою.
Йоганнес обережно зняв дзеркало з гачка.
«І що Брітта скаже, коли я розповім їй про Нісса й Моа? — задоволено подумав хлопчик. — Зомліє і впаде. Та й всі, кого я знаю, попадають, навіть дорослі».
— Ось! — мовив він, принісши дзеркало на кухню. — Сам дивись!
Підняв дзеркало й став тримати просто перед летючою виделкою. Над столом пролунав здушений крик, і виделка брязнула на тарілку.
— Рятуйте! — панічно заверещав Нісс. — Мене не стало! Йоганнесе! Моа! Рятуйте!
— Ні, ти як був, так і є, ніде не подівся, — приязно сказала Моа. — Ми ж тебе чуємо? Значить, ти тут. Але ти просто зробився невидимий, Ніссе! Невидимий — і край. — Дівчинка зітхнула. — Добре тобі… От коли б мені таку чарівну силу! Збожеволіти можна!
— Я невидимий! — засмучено прошепотів Нісс. — Ні, тільки не це!
— Але ж це просто чудово! — заперечила Моа. — Зрозумій, Ніссе! Тепер, коли ми розшукуємо Антака й Ведура! Ти ж міг би кого завгодно переслідувати, бо тебе він нізащо не виявить! Можеш підслуховувати, де завгодно ховатись…
— Але я хотів би, щоб ви могли мене бачити! — вигукнув нажаханий Нісс. — Бо сам себе я ж можу бачити!
— То стань знову видимим! — нетерпляче відказала Моа. — В чому проблема?