— Але ж як? — вигукнув Нісс, і голос йому урвався. Тут Йоганнес подумав, як почувався би він сам, коли б отак зненацька зробився для всіх інших невидимим, мов повітря. — У мене це не виходить!
— От ми, лі-феї, — поважно заговорила Моа, — коли хочемо, щоб наша чарівна сила перестала діяти…
— Це ти про польоти у повітрі? — зацікавлено перепитав Йоганнес.
Моа кивнула.
— Ми просто кладемо обидві руки на наші фібули, та й по всьому.
Дівчинка ще й не договорила, як Нісс знову з’явився. Він сидів на столі з широко розплющеними очима.
— Ну? — тривожно запитав він. — Тепер ви мене бачите?
Йоганнес кивнув.
— Сила! — захоплено видихнув він. — От же ж тобі пощастило!
— Питання ось у чому, — говорила Моа. — Як воно так сталося, що Нісс став невидимий, сам цього не підозрюючи і навіть не бажаючи?
— І навіть не діставши свого слова, — нагадав Йоганнес. — А воно ж йому потрібне!
— Без слова нічого такого не буває, — задумано покивала головою дівчинка. — У цьому я переконана. Він його, те своє слово, якось випадково зронив. Сам того не усвідомлюючи, розумієте? І вчора у місті, і щойно. Що ти сказав перед тим, як зникнути, Ніссе?
Нісс засмучено бавився своїм поясом.
— Я й знати цього не хочу! — вередливо буркнув він. — Я просто радий, що мене знову видно.
— Так, але зваж, наскільки важливо самому вибирати: коли бути невидимим, а коли — видимим! — доводила Моа. — Я ж уже пояснила тобі, наскільки це було би корисним для нас!
— Ви якраз розповідали мені про вашу давнину, — нагадав Йоганнес. — Чи вже забули? Моа розказувала, що відбувається на Великий День.
— Точно! — сказала Моа. — І ти сказав, що тепер, коли Нісс опинився у світі людей, він міг би тут ставати невидимим.
— А я сказав, що про подібну силу ніколи не було й мови! — докинув Нісс.
— Ти знову зник! — вигукнула Моа.
Саме так воно й було насправді. Там, де допіру сидів Нісс, тепер на стільниці видніли тільки сліди від двох крапель підливи.
«Я ніколи б не повірив, що воно діє, якщо воно діє взагалі! — із трепетним почуттям подумав Йоганнес. — Ось він сидить тут, а наступної миті вже й зник, а поміж цими двома моментами немає абсолютно нічого. Немов у фільмі, коли склеюють дві сцени докупи!»
— Ти знову це втнув! — крикнула дівчинка. — Ми його маємо, Ніссе! Маємо твоє слово!
— Що? — злякано перепитав Нісс і знову з’явився. Пальцями обох рук він судомно стискав фібулу на своєму поясі. — Я знову зникав?
Йоганнес кивнув.
— Просто неймовірно! — мовив він. — Ану зроби це ще разок!
Нісс забрав руку з фібули.
— Про подібну силу ніколи не було й мови, — проказав він, вагаючись, і знову щез.
— Божевілля! — скрикнув Йоганнес. — Повернись!
Але цю дію Нісс виконав ще швидше, ніж прозвучало Йоганнесове прохання.
— Ну, гаразд! — невпевнено промовив він. — Отже, я можу знову, за своїм бажанням, ставати видимим. То, може, це не так уже й кепсько — бути невидимим.
— Саме так! — підтвердила Моа. — А тому зараз ми відшукаємо твоє слово.
Нісс кивнув.
— О’кей, — мовив вагаючись. Тоді знову поклав одну руку на фібулу й проказав це саме речення ще раз, але тепер роблячи тривалі паузи поміж окремих слів. Аж коли пролунало слово «силу», він ураз десь подівся.
— Про це можна було і так здогадатися, — задоволено виснувала Моа. — Що це має бути слово «силу», «сила», але не інше слово, жодних там «про», чи «ніколи», чи «було».
Нісс знову показався.
— Отже, це слово — сила! — святобливо прошепотів він, пильнуючи, аби не торкнутися руками фібули. — «Сила» — ось моє слово!
— Ой, Ніссе! — вигукнула Моа. — Чи це не дивовижно? Чому протягом сторіч медлевінґери більше не користуються цим своїм даром? Навіщо ми заповзли під землю, де наші чарівні, таємні сили мусять спати непробудним сном? Розкажи-но мені!
— Король мусить це знати, — стенув плечима Нісс. — А ще — Антак. І Ведур.
Цієї миті з вулиці долинула гучна лайка.
— Це Покашиїнський вивантажує решту плит для подвір’я! — сказав Йоганнес і кинувся до своєї кімнати. — От падлюка! — Нісс і Моа прибігли слідом за ним. — Невже зараз почне? Уявляєте, тоді й ваш тунель під трояндами буде забетоновано! Звісно, згори плити можна й підняти, але коли хтось захоче вилізти знизу нагору…
І він підсадив медлевінґерів на підвіконня, аби ті могли бачити, що коїться надворі.
Моа притислася носиком до шиби.