Та не встиг Нісс як слід роззирнутися на машині, як ті двоє повернулися.
— Давай іще разок! — сказав молодшому старший, що нагадав Ніссові одного земляка — доглядача доріг, від якого так само тхнуло хмільним. — І тоді все!
Молодший вискочив на платформу й подав униз останні плити, а Нісс тим часом забився у найдальший куток. Хоч і знав: вони його не бачать.
Коли чоловіки знову зникли в будинку, Нісс видерся на ближчий до будинку борт і зазирнув у вікно. «Ось так, люба Моа!» — задоволено подумав він.
Крізь шиби зачиненого вікна він побачив Йоганнеса, що сидів на ліжку й розмовляв із дівчинкою, яка допіру зайшла в будинок. Отже, Нісс правильно здогадався: вона йшла в гості до Йоганнеса. Моа тим часом лежала під ліжком і кудись дивилася. Що ж там такого відбувається? Нісс поміркував трохи й зрозумів. Раптом дівчинка-гостя замахала руками, а Йоганнес зірвався на рівні ноги. Нісс збагнув: дівчинка розлютилася.
«Трохи схожа на Моа, — подумав Нісс. — Люди назагал не схожі на нас, але якщо краще придивитися, то ми з ними досить подібні».
Йоганнес щось казав дівчинці, але та вже вибігла з кімнати. «Зараз вийде з будинку! — подумав Нісс. — Налякати її?»
Одначе до цього так і не дійшло. Із землі кинули на платформу величезний брудно-жовтий тент, що своїм краєм боляче шарнув Нісса по обличчю. З переляку малий медлевінґер кинувся на підлогу. Потім стало темно, почулося гурчання, яке видають усі ці людські самохідні візки. Сіпнуло так, що Нісс ударився об борт. Він їхав!
Вони чекали до самого вечора, але Нісс так і не повернувся. Тим часом зателефонувала Брітта й повідомила, що зайшла до подруги разом поробити домашні завдання, і Йоганнес сказав матері, що з ним усе гаразд.
Кілька разів іще погукали Нісса з вікна, й тоді Йоганнес вийшов надвір пошукати. Моа лишилася у помешканні, щоби впустити Нісса, якщо той раптом повернеться. Аби крихітна дівчинка могла дістати до клямки, Йоганнес передбачливо поставив біля дверей стільця.
— Ніссе! — тихо гукав Йоганнес. — Ніссе!..
Минула вже година, а він усе бігав вулицями біля гавані, роззираючись скрізь, заглядаючи до під’їздів. Хоча йому й не вірилося, що Нісс знову став видимий. Бо й навіщо, поки він десь поміж людей?
— Ніссе! — крикнув хлопчик. Якийсь водій різко загальмував і покрутив пальцем біля скроні. Поки той опускав віконце, Йоганнес уже й перебіг на другий бік. — Ніссе! Гей, Ніссе!
Якийсь маляр у комбінезоні похитав головою. Мимо проїжджав хлопець на велосипеді й сказав:
— У тебе не всі вдома, чи що?
— Кого ти шукаєш, дитино? — запитала якась жінка. — Загубився твій собачка?
Йоганнес злякано підвів на неї погляд. А тоді полегшено кивнув: «Авжеж! Треба, щоби так і думали!» І почав гукати вже голосніше. Просто кожному, хто поцікавиться, кого він кличе, казатиме, що шукає свого собачку.
Але Нісс так ніде й не показався. Безглуздо було гадати, ніби його можна знайти, просто бігаючи навмання по всіх вулицях. Місто таке велике, й Нісс міг опинитися де завгодно.
— Що, твоя… морська свинка пропала? — прогарчав раптом знайомий неприємний голос. Слова звучали невиразно. Пивні випари огорнули Йоганнеса, на плече йому лягла важка набрякла рука з чорними півколами під нігтями.
— Ніссе! — перекривив хлопчика пан Покашиїнський і трохи заточився. — Ти її так звеш, га? Свинку? Маленькій Ніссе доведеться згодом… переселитись!
І пан Покашиїнський підленько засміявся.
— Ніхто не переселиться! — вириваючись, крикнув Йоганнес. — Ніхто й нікуди!
— Ти… ти можеш переказати своїй матері! — крикнув йому навздогін пан Покашиїнський і втратив рівновагу. Похитався трохи, але таки втримався на ногах, тільки потужно відригнув. — Завтра перекопаю все! Так і скажи тій своїй лялечці!
Йоганнес помчав геть щодуху. «Цей мені ще паскудник! — думав він. — Цей гидкий, вічно п’яний паскудник! Хай тільки зачепить Поллілі — не знаю, що я зроблю! Але… можливо, хоч Нісс повернувся додому? І давно там сидить? Не міг же він справді забігти світ за очі й загубитися!»
Йоганнес розумів, що в такому випадку малюкові буде непереливки. Не може ж Нісс просто показатися перед якоюсь людиною, щоби розпитати дорогу додому. У такому становищі навіть його невидимість не допоможе.
— Він повернувся? — вже з порога, тільки відімкнувши двері, крикнув Йоганнес. Стілець під дверима перекинувся. — Моа! Нісс повернувся?
— А ти його не знайшов? — запитанням на запитання відповіла дівчинка. Звісно ж, вона знову лежала на животі перед телевізором. Троє чоловіків з автоматами в руках погрозливо йшли на четвертого, і музика звучала гучно й небезпечно.