— А моя фібула? — запитав Антак. — Я ж не можу повернутися без неї! Всяк спитає мене про це.
— То придумай щось! — порадив чоловік. — А пояс зав’яжи на вузол. — І засміявся зловтішно. — А якщо не повернешся, — сказав, притягуючи до себе Ведура, — то вже й не знаю, що зроблю з твоїм другом. Він не входив до нашої умови. Він мені ні до чого. А тобі й твоєму синові буде в мене добре. Але цей до нашої умови не входив. Тож якщо ти не повернешся — не приведеш мені свого сина, з твоїм другом може статися щось недобре. — Чоловік посміхнувся. — Я — Каїн! І всякий медлевінґер для мене — просто медлевінґер, та й годі.
— Тоді я нікуди не піду, — відказав Антак.
Каїн люто замахнувся, ніби хотів ударити, але передумав і опустив руку. Силувано усміхнувся.
— Нагадую тобі, що ти нічого не повинен боятись, — прошепотів він, важко дихаючи. — Ти і твій син. Я не покараю тебе. Але я повернуся. А доти — добре подумай, що ти мені відповіси. Двері зачинилися.
29
Нісс довго перевертався з боку на бік. Як і всі медлевінґери, він без годинника завжди відчував, скільки збігло часу, тож знав: ніч скінчиться ще не скоро. Темряви він не боявся, але мусив докладати зусиль, щоби не розплакатись. Такого з ним не повинно — просто не повинно було статися! Силкувався не думати про Антака з Ведуром і про те, що ось цієї хвилини діється з ними по той бік містка.
— Святі духи! — шепотів Нісс. — Допоможіть мені, щоб я не спізнився і врятував їх!
Раптом він аж підскочив із переляку. Знадвору перед дверима почулася чиясь легка хода, перемовилися про щось тихі голоси, і в замку прокрутився ключ.
— Як мені це розуміти? — запитав чоловічий голос, і хтось увімкнув лампу.
Нісс міцно заплющив очі, так осліпило його це раптове світло. Він упізнав голос. Цей голос належав тому чоловікові, котрий сказав увечері, що інші чоловіки наступного ранку мають розвантажити килими з піддонів.
— Я дав тобі грошей, і ти погодився…
Нісс похилився вперед, але обидва співрозмовники були сховані від його очей колоною, за якою стояли, тож видно було тільки спину одного та ще руку, якою той, розмовляючи, жестикулював.
— Ти отримаєш їх назад, Матевко! — відказав інший голос, у якому чулося благання. — Невже ж ти не розумієш, що сталася лише невеличка затримка?
— Ти вже не один тиждень так відповідаєш! — вигукнув Матевка. — А сам тим часом купаєшся в розкошах…
— Ну, розкошами цього ніяк не назвеш, — догідливо заперечив інший, і Нісс задумався, чи чув він вже колись цей голос. — Матевко, незабаром я все матиму! Дай мені лише кілька днів!
— Ти казав, чистим золотом! — сказав Матевка, і в його голосі бриніла прихована лють. — Ми з тобою і раніше мали спільні справи, і ти завжди показував себе надійним, як годинник! Тому я тобі й довіряв. Але цим разом…
— Матевко! — заблагав другий.
— Чистим золотом! — повторив Матевка. — І як тільки я міг повірити в таку нісенітницю!
— Але ти можеш повірити мені, Матевко! — запевняв другий голос. — Ти довіку шкодуватимеш, якщо тепер мене прибереш! Що в тебе лишиться? Нічого, крім зайвого трупа на шиї! Дай мені ще тиждень — і я поверну тобі вдвічі, утричі більше!
— Гаразд, іще один тиждень! — продзвенів погрозою голос Матевки. — Але потім… — Тут Нісс побачив, як той зробив різкий рух упоперек горла. — Ми не дозволяємо гратися з нами!
— Клянусь! — прошепотів другий голос. — Присягаюсь, Матевко!
Матевка відчинив двері.
— Через тиждень! — сказав грізно. — Інакше, в кращому разі, полетиш до Австралії!
Нісс побачив у дверях їхні спини.
«Чи я вже його десь бачив? — подумав він. — Бачив я його чи ні?»
Дорогу назад подолали швидко. Моа весь час пурхала поруч Йоганнеса, посилаючи в ніч вигуки чистої радості.
— Тихо! — застеріг Йоганнес, відмикаючи браму. — А то розбудиш цілий будинок!
— Вранці я її відполірую! — пообіцяла Моа й позіхнула. — Мою фібулу! І чого це вона така старезна? І чому не лежала в молитовному гаю, де їй місце? Чому я знайшла її у світі людей? Ти це розумієш?
Йоганнес упав на кухонний стілець.