Йоганнес глянув на Моа, яка розглядала фібулу на своєму ремені і тремтіла.
— Століттями та родина зберігала знання, сподіваючись використати його колись знову: для цього треба дізнатися, де перебувають медлевінґери, і змусити їх робити золото.
Торіл перейшов на шепіт і не дивився при цьому ані на Моа, ані на Йоганнеса.
— Але медлевінґери сотні літ дотримувалися рішення, всі ці роки ані король, ані хранитель історії не піддалися спокусі піти до людського світу дорогою, яку знали тільки вони… — Торіл помовчав. Коли він знову заговорив, його голос уже звучав трохи дзвінкіше. — Саме тому родині Каїна нічого не вдавалося, так розповідав мені Антак. Жоден медлевінґер ніколи не з’явився у людському світі.
— Аж поки одного дня, — сказала Моа і подивилася на Торіла так, ніби підказувала, та йому цього й не треба було.
— Аж поки одного дня Антак не перебрав від свого батька обов’язки хранителя історії, — рішуче продовжив він. — Мій батько Антак. І від першого ж дня йому не давало спокою бажання відвідати людський світ і побачити на власні очі, чи все те, про що йому розповіли, відповідає дійсності.
— Це зрозуміло, — погодився Йоганнес. — Мені теж було би цікаво.
— Багато років він тамував це бажання, — сказав Торіл. — Але одного вечора не витримав. Вирішив бути обережним. Переконав себе, що саме в цьому й полягає завдання хранителя історії — примножувати знання про світ людей.
— Звісно, завжди можна знайти виправдання, — зневажливо буркнула Моа. А Торіл продовжував:
— Можете собі уявити, що він відчув, коли вперше побачив людський світ. Він навіть не міг собі уявити, що за кілька століть після відокремлення люди зробили стільки винаходів, накопичили стільки добробуту та знань.
— Не всюди! — швидко докинув Йоганнес. — Є країни, де все виглядає зовсім по-іншому.
Торіл ніби не чув його:
— Вночі на вулицях світло, взимку в будинках тепло. Автівки, якими люди пересуваються швидше за оленів. Металеві птахи, на яких вони ширяють у небі. Спочатку Антак не міг у все це повірити.
Торіл знову зробив паузу, але цього разу Йоганнес і Моа не перебивали його.
— Він приходив знову й знову, вдень і вночі, при цьому був такий спритний, що ніхто його не помічав. І нарешті він поговорив із королем.
— А до чого тут король? — здивувався Йоганнес.
— Не здогадуєшся? Антак порадив королю налагодити стосунки з людьми, знову запропонувати їм наші таємні сили, щоб і ми, медлевінґери, могли користуватися новими винаходами.
— Але король не згодився, — сказала Моа.
— Король не згодився, — підтвердив Торіл. — І пояснив це тим, що розповіді Антака насторожили його. Мовляв, не скидається на те, що люди змінилися. До того ж рішення, ухвалене у Сиву Давнину, не втратило чинності. Король був готовий заплющити очі на злочин Антака, але вимагав, щоб його відвідини людського світу негайно припинились.
— Але Антак і не думав скоритися! — вигукнула Моа.
Торіл кивнув:
— Він і далі зникав нагорі, може, трохи обережніше, ніж раніше. Як і за попередніх вилазок, люди його не помічали. Аж поки одного дня він не зустрів нащадка Каїна.
Моа прикрила рота рукою.
— Звісно, це сталося випадково, — сказав Торіл. — Вони могли ніколи й не зустрітися. Та коли це трапилося, — до речі, недалеко звідси, — спадкоємець Каїна відразу зрозумів, хто перед ним. Для нього не було нічого легшого, як схопити його і затягти до свого мешкання.
— І відтоді він тримає його в полоні! — прошепотів Йоганнес.
Моа постукала себе пальцем по чолі:
— Дурниці! Звідки би Торіл тоді про це довідався?
— Він показав Антакові фібулу, — розповів Торіл. — А те, що він з роду Каїна, підтвердив, показавши напис на блискучій картці. Антак дуже сміявся, коли розповідав мені про неї.
— Сміявся? — спантеличено перепитав Йоганнес. — Що тут такого смішного? Документ? Закладаюся, це був паспорт.
— Гадаю, смішним було його ім’я, — припустив Торіл. — Антак сміявся з того, що він називається Каїн. Не знаю.
Моа підскочила.
— Тоді він бачив і його прізвище! — викрикнула вона. — Як він по-іншому називається, цей Каїн? — І від хвилювання Моа пурхнула через кімнату.
Торіл знизав плечима.
— Цього Антак мені не розповів. Він сказав, що та людина називається Каїн, і хихотів. Каїн запитав, чи вміє Антак робити золото, і коли той відповів, що навіть не знає, яка його таємна сила, наказав йому випробувати. Коли Антак поклав руку на фібулу і сказав своє слово, небо захмарилося і пішов дощ. Антак — дощівник.