Удома він насамперед зазирнув у поштову скриньку. Крізь вузьку щілинку видніло щось біле. Але коли він відкрив кришку, звідти випав не конверт і не рекламка, а просто складений аркуш паперу.
Йоганнесові пальці трохи тремтіли, коли він ще на сходовій клітці розгорнув папір і прочитав:
«Сьогодні після обіду о третій. Дайхштрасе. Не забудь двадцятку». Це було написано почерком, ще трохи потворнішим за його власний. Підпису не було.
«Не забудь двадцятку!» — пошепки повторив Йоганнес, піднімаючись сходами повільно, наче старий. За всіма тими хвилюваннями через фібулу й Антака з Ведуром він зовсім забув про Кевіна. Вчора пополудні він ще радився з Ліною, де би йому заробити двадцять євро. Але потім раптово зник Нісс, Торіл розповів історію про медлевінґерів, і ще йому треба було якось перетравити інформацію про те, що його давній друг Томас, імовірно, і є тим страшним Каїном, котрий тримає в полоні батьків Нісса і Торіла. Тож Кевін раптом якось відійшов на другий план.
Але тепер ситуація змінилася. Йоганнес відчинив вхідні двері. «Не забудь двадцятку». Він думав про хлопчачий туалет у школі, про тунель і про Бріттину довгу дорогу додому щоночі в темряві, і йому стало моторошно. Як він міг забути про Кевіна! Треба було потурбуватися про те, щоби роздобути тих двадцять євро. Єдина надія, що, може, Брітта зберігає в креденсі недоторканний запас у порожній банці з-під кави. Йоганнес ще ніколи нічого не крав у Брітти, однак тепер ішлося про її захист.
— Лайно, лайно, лайно! — бурмотів Йоганнес і хвицнув чобіт, який стояв посеред коридору. — Торіле! Моа!
За причиненими дверима Бріттиної кімнати було чути стрілянину.
— Ви подуріли! — вигукнув Йоганнес, розчахнувши двері ногою. На килимі лежали Моа і Торіл, а довкола — руді качани від яблук, сирні шкірки й хлібні крихти. Юні медлевінґери дивилися телевізор.
— Тс-с-с! — прошепотіла Моа. — Зараз закінчиться!
— Вже закінчилось! — розлютився Йоганнес і вимкнув телевізор. — Хто вам дозволив увесь час сидіти в Бріттиній кімнаті?! Подивіться, який безлад ви тут влаштували!
Моа з Торілом невдоволено глянули вгору.
— Зараз поприбираємо! — буркнула Моа. — Зорова скринька — це найліпше, що ви, люди, винайшли!
Йоганнес пішов на кухню, наказавши медлевінґерам позбирати за собою залишки їжі у пластиковий пакет.
— І що, щось відбувається? — запитав він, коли Моа викинула пакет у смітник. — Нісс вже дався чути?
Торіл похитав головою, а потім сказав:
— Але якийсь чоловік копав у дворі землю. Якби Моа не відігнала його, він, напевно, помітив би наш хід, а це нам ні до чого.
— їй вдалося відігнати Покашиїнського? — здивувався Йоганнес.
Моа пурхала вгору й униз перед холодильником, боксуючи в повітрі.
— Напад! Атака! — кричала вона. — Твій час прийшов! Я випущу тобі мізки з дині!
— Ти йому такого наговорила? — вражено запитав Йоганнес, сідаючи на стільчик.
Моа жваво закивала.
— З родиною не варто жартувати, Луїджі! — вигукнула вона і злетіла догори, щоби зробити коло над столом. — Жени бабло, бо склеїш ласти!
— Та ні! — заспокоїв Йоганнеса Торіл. — Вона налетіла на нього, коли він хотів витягти з клітки гладку тваринку. Моа боялася, щоби він не завдав їй шкоди.
— Я — лі-фея! — вигукнула вона й глухим ударом приземлилася в Йоганнеса під ногами. — А ми, лі-феї, — захисники тварин!
— Так, Богу дякувати, — кивнув Йоганнес. — Покашиїнський бачив тебе?
— Чи бачив він мене? — скрикнула вона і знову почала боксувати кулаками в повітрі. — Та він тремтів від мене! Я вдарила його у спину, а потім я йому…
— Але тепер він все знає! — розпачав Йоганнес. — Ти що, не розумієш?! Я докладаю таких зусиль, аби вас сховати, а ти…
Щоби заспокоїти хлопця, Торіл поклав свою руку на його.
— Я швидко покликав її назад, — почав він. — Йоганнесе, я не думаю, що, крім Покашиїнського, ще хтось її побачив. А він був захмелений, каже Моа. Вона почула запах, та й виглядав він як захмелений.
— Захмелений? — перепитав Йоганнес.
— Коли він отямиться, то подумає, що нафантазував собі це на п’яну голову, — намагався переконати друга Торіл. — Таке трапляється з нашим двірником у нашому краї. Йому буде соромно, і він ні з ким не заговорить про це.