— Правда? — перепитав Йоганнес. Він згадав, що бачив уже таке по телевізору — у фільмі «Пеппі Довгапанчоха». Але чи міг він подумати, що колись це стане йому у пригоді?
— Скільки тобі треба? — зніяковіло прокашлявшись, поцікавився Торіл. — Я міг би перетворити на золото, — він озирнувся довкола, — скажімо, стілець….
— Ти здурів! — вигукнув Йоганнес. — Для гидкого Кевіна? Стілець — це занадто! Може, ложку. Або, почекай, ні, для нього й цього забагато. Перетвори цю німецьку марку.
Торіла злегка розчарували розміри маленької монетки на Йоганнесовій долоні.
— Так мало? — здивувався він.
Йоганнес кивнув.
— Адже існують золоті монети, — сказав Йоганнес. — Сподіваюся, він мені повірить.
Торіл зітхнув. Він поклав одну руку на фібулу, в другій стиснув монету.
— Лірот! — промовив він і розціпив пальці. — Ось, прошу.
Йоганнес перелякано вирячився на Торілову долоню. Стара потерта монета виблискувала й сяяла.
— Так швидко? — здивувався він і взяв її в руку, обережно, так, ніби від самого лише дотику вона може перетворитися назад на стару.
Торіл знизав плечима.
— Жодних проблем, — ніяково мовив він.
— Ти знаєш, що ти мене врятував? — сказав Йоганнес, не тямлячи себе від радості. — То я пішов! А ви не виходьте з моєї кімнати, бо зараз прийде Брітта.
У дверях він ще раз обернувся й суворо наказав:
— Моа, не смій дивитися телевізор!
Моа ображено стулила губи.
— Пф-ф! — форкнула вона.
— Ти прийняв рішення? — запитав чоловік.
Антак не дивився вгору.
— Думаєш, що таким чином захистиш свого сина? Тоді весь твій народ заплатить за те, що ти не хочеш задовольнити моїх вимог! Увесь твій народ і твій син разом із ним!
Антак затремтів.
— Я знищу твій народ, хранителю історії, — сказав чоловік, і його голос звучав майже щасливо. — Ніхто не посміє чинити опору Каїнові безкарно! Я висаджу в повітря весь твій народ і сина твого разом із ним. Яка Каїнові користь від медлевінґерів, якщо ти не приведеш йому золотяра?
Ведур обійняв Антака за плечі.
— Я придбаю вибухівку, — сказав чоловік. — Ви знаєте, що таке вибухівка? Ти маєш ще кілька днів, аби змінити свою думку, Антаку.
Він нахилився до бранців так низько, що аж торкнувся головою голови Антака.
— Не будь дурнем! — прошепотів він. — Не будь дурнем!
І знову стало темно.
38
Йоганнес пробіг повз пожежну частину, перейшов вулицю. У нього над головою залізним віадуком прогримів потяг метро в напрямку центру. Перед тим як повернути на Дайхштрасе, хлопець глянув на береговий мур біля Митної вежі й здригнувся. «Корделії-2» не було. Її місце на пристані було порожнє.
«Ми спізнилися! — в паніці подумав Йоганнес. — Як я міг так просто піти сьогодні зранку до школи! Я ж знав, хто тримає Антака з Ведуром! Як я міг доручити це малому Ніссові, який тут взагалі не орієнтується, тільки через те, що він може ставати невидимим! Він же навіть не знає, як працює мобілка!»
— Ну, знову вчасно? — промовив голос за спиною; рука, яку поклали йому на плече, смерділа димом. — Я так і знав! Малий надійний.
З вузького проходу, що веде до каналу, вийшли Патрик і Саша.
— Але чи приніс він бабло, Кев? — недовірливо сказав Саша. — Пунктуальність ще нічого не означає.
— Не, пунктуальність ще нічого не означає, — повторив Кевін, забравши свою руку з Йоганнесового плеча. Зараз, пополудні сонце осяяло фахверкові фасади будинків; туристи із мапою міста в руках зупинилися на шляху до містків і читали пояснення на синіх емальованих табличках, що були встановлені на багатьох пам’ятках старого міста.
«Нічого вони мені не зроблять, — подумав Йоганнес. — Поки тут товчуться туристи. Про мене, хай би їх було ще більше».
— Грубий, я думаю, він приніс, — висловив припущення Кевін, так, ніби Йоганнес і не стояв поруч. — Гадаю, він зрозумів те, що ми пояснили. Не такий вже він і дурень.
— Не, не такий вже він і дурень! — викрикнув Патрик.
— Ну, де гроші для доброго дядечка Кевіна? — запитав той. — Де це — як воно називається, Сашо?
— Відшкодування службових витрат, — підказав Саша, загасивши ногою цигарку. — Відшкодування службових витрат, шефе.
— Точно, — сказав Кевін, запихаючи руки до кишень куртки. — Дай гроші Саші, він мій адвокат.