Йоганнес відчув, як нагрілася монета в його долоні.
— Я більше не мав грошей, — прошепотів він. Хмарка закрила сонце, відразу стало холодно. — Тому я просто… Словом, моя мама має колекцію монет.
— Не жени фуфло, малий! — пригрозив Кевін, підступивши на крок ближче. Його обличчя змінилося за секунду. — Навіть не думай мене намахати!
— Я й не думаю! — перелякано мовив Йоганнес, простягаючи долоню. Хоч сонце вже не світило, золота монета зблиснула. — Це справжнє золото. Воно коштує більше, ніж двадцять! Чесно!
Кевін з недовірою нахилився над монетою і підкликав Сашу.
— Що скажеш, Грубий? — запитав він.
Кінчиками пальців Саша взяв монету і подивився на неї, тримаючи проти світла.
— Одна марка, — прокоментував він. — 3 минулих часів, шефе. Але золота.
— Ну, вона справжня, Грубий? — запитав Кевін так, ніби Саша розумівся на таких речах.
— Треба спробувати на зуб, — сказав Саша і взяв монету до рота. Очевидно, він теж знав цей трюк із фільмів про Пеппі Довгупанчоху. — Ого, нічого собі! Старий, вона справжня, чувак!
— Не вірю! — буркнув Кевін.
— Вона м’яка, — пояснив Саша. — Спитати в банку?
Кевін вхопив Йоганнеса за рукав.
— Якщо ти мене намахав!.. — прошепотів він погрозливо, очі його майже вилазили з орбіт від люті. — Тоді х-х-х-хр! — І він рвучко пройшовся по горлу ребром правої руки. — Мене ніхто не намахує, малий!
— Точно, шефе, вбий його! — закричав Патрик. — Завали його, старий, замочи його!
— Але вона справжня — чесно! — скрикнув Йоганнес. Він не розумів, чому туристи їздять ліфтом вгору-вниз у соборі святого Михайла і годинами гуляють уздовж річки, от тільки Дайхштрасе нікого не цікавить. Бруківка між фахверковими будиночками цілковито безлюдна.
— Я ж сказав двадцять євро! — верещав Кевін. — Га? Га? Я так сказав, малий, чи нє? Так чи нє? — І він так тряс Йоганнесом, що в хлопця аж зуби заклацали.
Раптом біля Йоганнесового обличчя зблиснув ніж.
— Ти так сказав, шефе! — кричав Патрик. — Ти стопудово так сказав!
Патрик підійшов ближче й запитав:
— Показати йому, що ми робимо з тими, хто фігню поре, шефе? Полоскотати його?..
У цей момент його ніж просвистів у повітрі. Та замість того, щоби з брязкотом впасти на бруківку, він затримався на висоті двадцяти сантиметрів над землею і завис.
— Напад! Атака! — вигукнув голос, якому бракувало тіла. — Твій час прийшов! Я випущу тобі мізки з дині!
Патрик закрив обличчя руками й затремтів.
Нісс знав дорогу від баркаса додому. Спочатку треба біля щогли перейти вулицю над водою, потім був найгірший відрізок. Поміж кривих будинків дорога вимощена великими круглими каменями. Минулої ночі він тут посковзнувся і впав.
Назустріч йому сунули люди, які, йдучи, розглядали свої мапи; раптом Нісс зупинився. За кілька кроків угору перед собою він побачив Йоганнеса з трьома людськими хлопчиками. Один із них тримав Йоганнеса за рукав і кричав на нього, Нісс відразу збагнув: бути лютішим за того хлопця просто неможливо!
«Це помічники Каїна, — зі страхом подумав Нісс. — Ой леле, вони відкрили наші задуми!» І, все ще невидимий, підбіг ближче.
— Точно, шефе, вбий його! — кричав один із хлопців, і Нісс відступив. Люди були точнісінько такі, як у легендах. Не лише постаті у зоровій скриньці билися між собою.
— Я ж сказав двадцять євро! — верещав найвищий хлопець, який тримав Йоганнеса, мов у лещатах. — Га? Га? Я так сказав, малий, чи нє? Так чи нє?
Нісс усе зрозумів і полегшено зітхнув. Троє хлопців, хоч якими страшними вони були, не мали нічого спільного ані з Каїном, ані з Антаком і Ведуром. Він пригадав, як Йоганнес розповів про хлопця зі своєї школи і як злякалася Моа, коли довідалася, що люди й справді таке витворяють.
«Але вони так і чинять, — здригнувшись, подумав Нісс. — Вони показують це у зорових скриньках, бо чинять так насправді. Або вони чинять так насправді, бо показують це у зорових скриньках. І не має значення, що маленькі фігурки за склом зроблені із сили струмів. Справжні люди такі самісінькі».
У цей момент один із хлопців витяг ножа. «Полоскотати його?..» — запитав він, прикладаючи ножа під Йоганнесове підборіддя.
Нісс розгубився. Він злякався, але ще більше розлютився. Він рвучко підстрибнув і вихопив ножа. Торкнувшись ножа, він подумав, що не зможе його забрати, адже хлопець був значно сильніший за нього.
Але несподіванки було достатньо. Ніссові навіть не довелося докладати зусиль. Ніж опинився у його руках.