— Навпаки, є всі шанси, що втекти їм якраз-таки вдалося. Вони добре знаються на тому, як зарадити собі у скруті. Гадаю, нам ліпше припустити, що вони врятувалися втечею, і діяти відповідно до цього припущення. Але це не означає, що ви повинні й надалі бути зі мною. Послухайте, чому б вам не облишити цей задум і не повернутися додому? Поки що ви непричетні до всієї цієї справи, однак, якщо залишатиметеся у моєму товаристві, то врешті-решт можете опинитися у серйозній халепі.
— Скидається на те, що вам уже нетерпець від мене відкараскатися. Але, знаєте, халепи мені до вподоби, і я можу дати собі раду. У цьому я схожа на Браяна.
— Бачиться, що так і є, — сухо сказав він, — але вам немає сенсу зачіпатися з поліцією. Якщо вже ви мусите податися на острів Відлюдника, то чому б вам не вирушити туди самотужки?
— Я думала, ми з вами домовились об'єднати сили, чи я помиляюся? — бісики, що грали в очах Енн, дещо суперечили серйозному виразу її обличчя.
— Домовились. Але то було до того, як у справу втрутилася поліція, — терпляче мовив Коррідон. — Відтепер усе буде значно складніше.
— Я вже втратила з поля зору ту трійцю, — сказала Енн, і в її голосі несподівано пролунала різка нотка, — і я не маю наміру втрачати з поля зору ще й вас. — А тоді, засміявшись, додала: — Крім того, не думаю, що ви знайдете той острів, якщо мене з вами не буде, а я хочу, щоби ви дісталися туди раніше за тих трьох, якщо вони таки врятувалися від поліції.
Він задумливо подивився на дівчину, хмурячи брови.
— Я не можу вас розкусити, ви поводитеся не так, як будь-яка інша жінка. Усе геть інакше; у вас би мали жижки труситися з переляку. Та й ви мене вперше бачите, а вже хочете поїхати зі мною деінде. Це збиває мене з пантелику. Ви дуже дивна, Енн.
— Спишіть це на війну, — сказала вона та засміялася. — Ви ж не думаєте, що я залишилася байдикувати вдома? Боюся, що війна виробила для мене новий набір стандартів, або, можливо, поганих звичок, не знаю, як їх ліпше називати. Відтоді я намагалася жити нормальним життям, однак це було нелегко, і, коли ви раптом з'явилися... — Вона затнулась та усміхнулася: — Що ж, скажімо так — якщо вже мені трапилася нагода пережити захопливу пригоду, то я не збираюся її проґавити.
— То що ви робили під час війни? — різко запитав Коррідон.
— Те саме, що й ви. Спершу я не зіставила усіх фактів і не зрозуміла, звідки я можу вас знати, але тепер збагнула, хто ви такий. Я часто про вас чула. Ви проходили підготовку під орудою Річі, чи не так? А я була в загоні Массінгема. Вас на той час у загоні вже не було.
— Массінгем? Боже милий! То ви — одна з його відчайдушних молодиць? — Коррідонові очі засяяли.
— Колись була. Здійснила десять стрибків з парашутом. Я навіть трохи цим пишаюся.
— Коли нам сказали, що готують дівочий парашутний десант, ми подумали, що то якась нова секретна зброя. Не думаю, що Массінгем дарував би нам усі ті непристойності, які ми казали про його жіночі штурмові загони. Він дуже любив усіх своїх вихованок, правда? А хай мені грець! То ви — одна із Массінгемових дівчат.
— От лишень не дивіться на мене аж так вражено, — сказала Енн. — Я знаю, що маю такий вигляд, ніби можу зламатися навпіл, але ви були би здивовані, якби дізнались, яка я насправді міцна. І, будь ласка, не треба за мене тривожитися. Я можу дати собі раду.
— Ще б пак, — відказав Коррідон. Він і досі відчував неабияку повагу до тих, кого тренував Массінгем. — Що ж, це вже інша річ. Тож, якщо бажаєте взяти участь у цій справі — я вас не відмовлятиму. Зрештою, ви — одна зі старої бригади.
Пролунав тихий стукіт у двері, й увійшла Еффі, несучи тацю з наїдками. Побачивши Енн, вона мало ту тацю не перекинула. Спостерігаючи за нею, Коррідон помітив, як очі дівчини потемніли, а обличчя набрало похмурого та сердитого виразу, що вмить зробив її негарною.
— Заходь, Еффі, — сказав він, забираючи у неї тацю. — Я хочу познайомити тебе з Енн Меллорі. Енн, це — Еффі, мій найкращий друг.
Та навіть ці невеличкі лестощі не розтопили холоду, що світився в очах Еффі. А коли Енн сказала: «З вашого боку було дуже ласкаво дозволити мені скористатися вашою кімнатою», Еффі зашарілася та відвернула погляд. Вона відчула у цій дівчині свою суперницю та негайно її зненавиділа.
— Ти знайшла «Ей-Бі-Сі»? — запитав Коррідон, ставлячи тацю на ліжко. Він поглянув на свій наручний годинник. Було кілька хвилин по десятій.
— Зараз принесу, містере Коррідон, — холодно сказала Еффі та вийшла з кімнати.
Губи Коррідона скривилися в легкій гримасі.
— Ну ж бо, призволяйтеся, — сказав він. — Невдовзі нам треба буде вирушати.
Енн узяла собі канапку та передала тарілку Коррідону.
— Вона у вас закохана?
— Хто? Еффі? — знизав плечима Коррідон. — Гадаю, що так. Вона — добра дівчинка. Думаю, в тому є моя вина. Ми з нею давно знайомі. Я допоміг їй позбутися заячої губи. Вона завжди була для мене добрим другом, але не більше. Принаймні з мого боку.
Енн припала до вподоби Коррідонова зніяковілість, і вона тактовно змінила тему розмови.
— Хотіла би я знати, що сталося з тими трьома. Я дуже не хочу, щоби вони дісталися на острів Відлюдника швидше за нас.
— Я це з'ясую. Власне, я можу багато чого з'ясувати просто тут.
Повернулася Еффі з довідником «Ей-Бі-Сі».
— А зараз послухай мене, Еффі, — сказав Коррідон. — Я маю покинути Лондон. Не вдаватимуся в деталі, адже що менше ти знатимеш — то краще. Сьогодні вночі ми вирушаємо до Шотландії. Нам знадобляться харчі в дорогу, а ще я хочу, щоби ти поїхала з нами на вокзал і купила нам квитки. Нас шукатиме поліція, тому буде ліпше, якщо ми сядемо до потяга, якомога менше потрапляючи людям на очі. Ти це зробиш?
— Добре, містере Коррідон, зроблю, — сказала Еффі. Її обличчя потемніло. Сама думка про те, що Коррідон їхатиме до Шотландії з цією дівчиною, ранила Еффі, неначе ножем.
Коррідон розгорнув довідник «Ей-Бі-Сі».
— Будь ласка, спакуй для нас їжу та попроси Макса піднятися сюди, добре? Зможеш покликати його так, аби про це не дізнався Зані?
— Я спробую, — похмуро мовила Еффі та вийшла з кімнати.
— Боюся, та бідолашна дівчина думає, ніби я — її суперниця, — сказала, вочевидь стурбована, Енн. — Чи не було би краще, якби ви заспокоїли її стосовно цього?
— Такого я зробити не можу, — сказав Коррідон, насуплено відірвавшись од вивчення розкладу руху потягів і кинувши на Енн швидкий погляд. — Я ж бо й сам не цілком упевнений щодо цього.
Якусь мить Енн сиділа мовчки. Вона мала здивований, а проте зовсім не такий збентежений вигляд, як очікував Коррідон. Урешті-решт вона нетерпляче повела плечима.
— Ви не повинні були такого мені казати.
Коррідон повернувся до вивчення «Ей-Бі-Сі».
— Гаразд, — сказав він, сердито зиркаючи на розклад потягів, що курсують до Шотландії, — але так уже сталося, що саме це я відчуваю. Тож я вирішив, що вам варто про це знати. — І, оскільки вона нічого не відповіла, продовжив: — Є потяг до Данбара, що вирушає з вокзалу Кінґс-Кросс о першій годині ночі. Прибуває до Данбара завтра опівдні. Гадаю, нам краще обрати саме цей потяг.
— Думаєте, поліціянти стежитимуть за вокзалами?
— Якщо тим трьом вдалося утекти, то за вокзалами неодмінно стежитимуть, — відказав Коррідон. — Жодної лазівки не залишать без нагляду. Ось чому я хочу, щоби квитки нам купила саме Еффі. Зараз мій опис уже поширили, де тільки можна, і, либонь, невдовзі поширять і ваш.
Енн помацала кишені своєї сукні.
— Можна мені цигарку? Я залишила усі свої речі вдома. Якби ж то я мала час спакувати сумку.
— От і я свого наплічника залишив, — сказав Коррідон, передаючи їй пачку цигарок. — Та ще й у Голройдовому будинку. Тепер поліція знатиме, що я був там разом з Яном. Просто пречудово, еге? Певно, я геть з'їхав з глузду, якщо не подумав про це раніше.
Двері прочинились, і досередини просунув голову Макс. Він роззирнувся кімнатою, тоді перевів погляд з Коррідона на Енн і витягнув губи рурочкою.