Фанні відчула, що мусить щось сказати.
— Не сумнівайтеся, багато хто за вами скучить, — мовила вона. — Багатьом вас бракуватиме.
Міс Кроуфорд звернула до неї погляд, так, наче сподівалася почути чи побачити щось іще, а потім, сміючись, промовила:
— О, так! Бракуватиме, мов будь-якого шумного лиха, коли воно зникає, — бо тоді відчувається величезна різниця. Ні, я не прибідняюся, не треба мене переконувати у зворотному. Якщо за мною справді хтось скучить, це буде видно. Ті, хто захоче мене бачити, зможуть мене відшукати. Я ж не збираюся мандрувати в якусь незнану далечінь.
Тепер Фанні не могла змусити себе заговорити, і міс Кроуфорд була розчарована; адже вона сподівалася почути приємне підтвердження своїх усепереможних чарів від тієї, хто, як їй здавалося, мав про це знати; і вона знову спохмурніла.
— Оті міс Оуен, — мовила вона по хвилі. — Уявіть, що одна з міс Оуен оселилася в Торнтон-Лейсі, — як би вам це сподобалось? Адже траплялися й чудніші речі. Зважуся твердити, вони тільки цього й домагаються. І вони мають на те право, бо для них це можливість вельми непогано влаштуватися в житті. Я не дивуюся і їх не звинувачую. Кожен мусить у міру своїх сил дбати про себе. Син сера Томаса Бертрама — це не абихто; а тепер він з ними нарівні. Батько в них священик, і брат також священик, і всі вони вірні служителі церкви. Він — їхня законна власність; він один із них. Ви мовчите, Фанні; міс Прайс, ви мовчите. Але скажіть відверто, хіба ви не чекаєте саме цього?
— Ні, — твердо відповіла Фанні, — я взагалі такого не чекаю.
— Взагалі не чекаєте! — знервовано вигукнула міс Кроуфорд. — Просто диво. Та я думаю, ви чудово знаєте, що… я завжди вважала, що ви знаєте… може, ви взагалі не думаєте, що він одружиться… принаймні зараз.
— Справді, не думаю, — обережно мовила Фанні, сподіваючись, що не помилилася ні у своїй здогадці, ні в тому, що зробила це зізнання.
Її співбесідниця гостро позирнула на неї і, втішена тим, що Фанні зашарілася від цього погляду, мовила:
— Для нього найкраще так, як зараз, — і змінила тему розмови.
Розділ тридцятий
Після цієї розмови міс Кроуфорд стало легше на серці, і вона йшла додому, впевнена, що зможе стійко витримати навіть іще один тиждень у такому ж малолюдному товаристві в таку ж негоду; але того ж вечора повернувся з Лондона її брат — як завжди, в доброму гуморі, а може, ще й у кращому, ніж завжди, — і тому їй не довелося випробувати власне терпіння. Він знову відмовився сказати їй, задля чого їздив, але ця відмова лише її потішила; ще напередодні вона могла б розсердитися, але тепер сприйняла це просто як жарт, подумавши, що тут, певно, ховається якийсь приємний сюрприз для неї. І наступний день таки обернувся для неї сюрпризом. Генрі сказав, що піде до Бертрамів дізнатися, як їм там ведеться, і за десять хвилин повернеться, — але його не було більше години; сестра, даремно почекавши на нього в саду, щоб разом вирушити на прогулянку, стала нетерпляче виглядати його на розі алеї і, коли він нарешті з'явився, вигукнула: «Любий мій, де ж це ти забарився так довго?» — а він у відповідь зізнався, що сидів з леді Бертрам та з Фанні.
— Сидів з ними півтори години! — вигукнула Мері.
Та її чекав ще більший сюрприз.
— Так, Мері, — мовив він, беручи її під руку, і рушив алеєю, мов у якомусь маренні. — Я не міг піти раніше; Фанні була така мила! Я вже все вирішив, Мері. Я знаю, чого хочу. Це тебе дивує? Ні, ти повинна здогадуватися, що я вирішив одружитися на Фанні Прайс.
Оце було справжнім сюрпризом, оскільки, що б там собі не уявляв Кроуфорд, його сестра й гадки не мала, що він може таке намислити; і вона так щиро виказала свій подив, що йому довелося повторити сказане більш багатослівно та урочисто. Його несхитне рішення не було прикрим для неї; навпаки, цей сюрприз її порадував. Мері була в такому настрої, що могла лише радіти союзу з родиною Бертрам; і її не засмутило навіть те, що становище Фанні нижче від братового.
— Так, Мері, — підсумував він на завершення, — от і я спіймався в пастку. Ти знаєш, з якого несерйозного наміру все почалося; але тепер цьому кінець. Я думаю (принаймні хотів би так думати), що не так уже марно старався завоювати її прихильність; а щодо моїх почуттів, то вони незмінні.
— Оце їй так справді пощастило! — вигукнула Мері, тільки-но спромоглася заговорити. — Яка це для неї партія! Любий мій Генрі, це моє перше почуття; але друге, у якому я тобі зізнаюся так само відверто, це те, що я від душі схвалюю твій вибір і настільки ж упевнена, що ти будеш щасливий, наскільки щиро цього бажаю. У тебе буде чудова жіночка — сама вдячність та відданість! Саме на це ти й заслуговуєш. Ні, яка ж це для неї дивовижна партія! Місіс Норріс часто говорить про її щасливу долю; а от що вона тепер заспіває? Справді, вся сім'я буде просто у захваті! А вона ж там має і справжніх друзів. Як вони зрадіють! Але ти розкажи мені все! Розповідай подовше. Коли це ти почав серйозно думати про неї?