— Так, сер.
Це було сказано ввічливо й спокійно, і сера Томаса могло більш не турбувати її ставлення до кузенів. Але те, що предмет його хвилювань змінився, анітрохи не допомогло Фанні; не змігши пояснити для себе її поведінку, сер Томас ще більш розгнівався; він встав з місця і заходив по кімнаті, враз спохмурнівши (Фанні це відчувала, хоч і не насмілювалася підвести на нього очі); а потім владним тоном спитав:
— У тебе є якісь підстави, дитино, щоб бути поганої думки про вдачу містера Кроуфорда?
— Ні, сер.
Їй дуже хотілося додати: «Але про його переконання — так»; та серце в неї впало при думці про те, до якої це призведе жахливої розмови, яких вимагатиме пояснень, — а переконати його вона, мабуть, таки не зможе. Її погана думка про Кроуфорда була викликана здебільшого спостереженнями, про які вона, заради блага своїх кузин, не наважилася б розповісти їхньому батькові. Марія та Джулія, і особливо Марія, були надто великою мірою причетні до недостойної поведінки містера Кроуфорда, щоб Фанні могла змалювати його характер таким, як собі його уявляла, не зраджуючи кузин. Вона сподівалася, що такий чоловік, як її дядечко — прозірливий, благородний, добрий, — має вдовольнитися самим лише її зізнанням у тому, що Кроуфорд їй не подобається. На її горе, вона відчула, що цього не досить.
Сер Томас підійшов до столу, за яким вона сиділа, знічена і нещасна, і з холодною суворістю мовив:
— Я бачу, говорити з тобою немає сенсу. Тож вважатимемо цю прикру розмову завершеною. Не слід змушувати містера Кроуфорда чекати так довго. Я можу лише додати, що вважаю за свій обов'язок висловити своє ставлення до твоєї поведінки. Ти розчарувала всі мої сподівання і виказала риси, цілком протилежні до тих, що я хотів би в тобі бачити, оскільки — і я думаю, що це було видно з мого ставлення до тебе, — відтоді, як я повернувся до Англії, я був про тебе вельми схвальної думки. Мені здавалося, що тобі не властиві надмірні гордощі, самовтіха та дух непокори, який за наших часів так часто можна зустріти навіть у молодих жінок і який у молодій жінці є взагалі неприпустимим та огидним. Але зараз ти показала мені, що також можеш бути впертою й непокірною; що ти можеш і хочеш чинити на свій власний розсуд, без будь-якої поваги до тих, хто, звичайно, має певне право тобою опікуватись, — і навіть не питаєш їхньої поради. Ти показала себе зовсім, зовсім іншою, ніж я тебе уявляв. Ти, здається, ані на мить не задумалася, чи піде це на користь твоїй родині, твоїм батькам, братам і сестрам. Яке це було б для них благо, як би вони зраділи, що ти так добре влаштувалася в житті, — та для тебе це нічого не значить. Ти думаєш тільки про себе, і лише через те, що ти не маєш таких почуттів до містера Кроуфорда, які молодій палкій уяві здаються необхідними для щастя, ти одразу ж йому відмовила, не бажаючи навіть лишити собі деякий час на роздуми, трохи часу, щоб спокійно все зважити і зрозуміти свої справжні бажання; натомість ти в миттєвому пориві відкидаєш можливість влаштувати своє життя, влаштувати пристойно, статечно, благородно, — навряд чи тобі ще колись випаде така можливість. Є претендент на твою руку — молодий, розумний, приємної вдачі, з солідним капіталом, — і він у тебе закоханий, і просить твоєї руки шляхетно й безкорисливо. І дозволь сказати тобі, Фанні, що ти можеш прожити ще вісімнадцять років і не спіткати подібної пропозиції від чоловіка, що був би хоч наполовину таким багатим, як Кроуфорд, чи мав хоча б десяту частину його чеснот. Я радо віддав би за нього будь-яку з моїх доньок. Марія взяла дуже вдалий шлюб; та якби містер Кроуфорд просив руки Джулії, я видав би її за нього з набагато більшим задоволенням, ніж видав Марію за містера Рашворта. — І по хвилі додав: — Я був би вельми вражений, якби будь-яка з моїх доньок, отримавши пропозицію, навіть удвічі менш вигідну від цієї, виявила таку неповагу до мене, що не схотіла б навіть порадитися зі мною і одразу ж, не роздумуючи, відмовилася. Такий вчинок вельми здивував би мене й образив. Я б вважав, що це прикрий переступ обов'язку та дочірньої поваги. Тебе не можна судити за тими ж правилами. У тебе не може бути такого обов'язку переді мною, як у моїх дітей. Але, Фанні, якщо в глибині душі ти можеш вибачити собі невдячність…