— Дядечко вважав, що я вчинила неправильно; і я знаю, він говорив з тобою.
— Усе, що ти вчинила, Фанні, я вважаю цілком правильним. Я можу шкодувати про це, можу дивуватися… хоча ні, навряд; у тебе просто не було часу, щоб відчути прихильність до нього. Але я думаю, ти вчинила правильно. Як можна в цьому сумніватися? Сором тому з нас, хто на це здатний. Ти його не любиш, і ніщо не могло б виправдати твоєї згоди.
Фанні вже багато днів не було так легко на серці.
— Досі твоя поведінка була бездоганною, і несправедливі ті, хто жадав від тебе інших вчинків. Але на цьому справі не кінець. Кроуфорд не просто закоханий в тебе; він не відступиться, не полишить надії викликати в тебе почуття, якого не зустрів спершу. Для цього, як ми знаємо, потрібний час. Але, — вів далі він з ласкавою усмішкою, — дозволь йому досягти успіху, Фанні, дозволь йому нарешті досягти успіху. Ти довела свою чесність та безкорисливість, тепер покажи, що можеш бути вдячною і милосердною; і тоді ти будеш взірцем жіночих чеснот, і я завжди вірив, що для цього ти й народжена.
— О! Ніколи, ніколи! Ніколи йому не досягти успіху. — І вона мовила це з таким запалом, що приголомшила Едмунда, а наступної миті сама засоромилася свого пориву, бо він здивовано поглянув на неї і мовив у відповідь:
— Ніколи! Фанні, ти сказала це з такою несхитною рішучістю! Це на тебе не схоже, ти ж завжди така стримана!
— Я хотіла сказати, — розпачливо вигукнула вона, — що я так думаю; наскільки взагалі можна судити про майбутнє, я думаю, що ніколи не зможу відповісти йому взаємністю.
— А я схильний сподіватись на краще. Я розумію, розумію ясніше, ніж Кроуфорд, що того, хто хоче добитись від тебе взаємності (а ти знаєш, що він прагне саме цього), чекає нелегка праця; адже проти цього постануть усі твої давні уподобання та звички; і перш ніж він завоює твоє серце, йому доведеться послабити всі зв'язки, що єднають тебе з усім твоїм живим і неживим оточенням, що зміцнені багаторічною звичкою і тепер, при самій лише думці про розлуку, стали для тебе іще дорожчими. Я знаю, думка про те, що тобі доведеться покинути Менсфілд, деякий час буде відштовхувати тебе від Кроуфорда. Шкода, що він мусив оголосити про свій намір. Шкода, що він не знає тебе, Фанні, так само добре, як я. Між нами кажучи, я вірю, що ми тебе завоюємо. Мої теоретичні та його практичні знання, об'єднані разом, не можуть не досягти успіху. Йому слід було б діяти за моїм планом. Однак я сподіваюся, час покаже (принаймні мені хотілося б у це вірити), що його незмінне почуття варте твоєї взаємності і що він отримає цю винагороду. Я не можу уявити, що в тебе немає бажання його покохати, — природного бажання, породженого вдячністю. Ти повинна відчувати щось подібне. Ти, певно, шкодуєш про свою байдужість.
— Ми такі різні, — мовила Фанні, ухилившись від прямої відповіді, — ми дуже, дуже різнимося за своїми нахилами та звичками, — настільки, що я певна — ми б не були щасливі разом, навіть якби я могла його покохати. Немає на світі двох людей, що були б такі несхожі. Наші смаки різняться в усьому. Ми були б нещасні.
— Ти помиляєшся, Фанні. Різниця між вами зовсім не така велика. У дечому ви дуже схожі. І ваші смаки різняться не в усьому. Щодо літератури та загальних понять людської моралі, вони якраз збігаються. У вас обох добре серце і щирі почуття; і хіба хоч хто-небудь, хто чув, як він учора ввечері читав Шекспіра, і бачив, як ти слухала, міг би подумати, що ви не підходите одне одному? Ти забуваєш про себе; я можу припустити, що ви різні за вдачею. Він жвавий та веселий, ти серйозна; але тим-то й краще: його веселість буде підтримувати тебе в доброму гуморі. Ти легко впадаєш у відчай і схильна перебільшувати труднощі. Його весела вдача цьому протистоятиме. Він ні в чому не бачить труднощів; і його приємна бадьорість завжди буде тобі підтримкою. Відмінність між вами, Фанні, жодною мірою не свідчить про те, що ви не можете бути щасливі разом; ти про це навіть не думай. Я от, наприклад, впевнений, що така відмінність є радше сприятливою обставиною. Я глибоко переконаний, що краще, коли вдача в обох різна. Тобто я маю на увазі різний настрій, манеру поведінки, схильність до великого чи малого товариства, до того, щоб говорити чи слухати, бути серйозним чи веселим. Деякі протилежні риси, я впевнений, сприяють щастю у шлюбі. Я, звичайно, не кажу про крайнощі; а надто велика подібність у всіх цих випадках будь-що призводить до крайнощів. Протистояння, делікатне й постійне, спонукає бути уважнішими та люб'язно поводитись одне з одним.
Фанні безпомилково вгадала, про що він думає. Він знову потрапив під владу міс Кроуфорд. Говорив про неї з надзвичайним піднесенням відтоді, як повернувся до Менсфілду. Якраз напередодні обідав у пастораті.