Її роздуми було перервано лише один раз за півгодини раптовим виливом батьківських почуттів, однак зовсім не розрахованим на те, щоб її втішити. У відповідь на особливо гучний крик та тупіт у передпокої містер Прайс гарикнув:
— А хай вам грець, собачі діти! Ти ба, як горлають! Еге, то Сем розверещався. Йому б у боцмани з таким голосиною! Чуєш, Семе, заткни свою кляту пельку, а то дістанеш у мене!
Цією погрозою вочевидь знехтували, бо коли через п'ять хвилин троє хлопців стрімголов влетіли до вітальні й розсілися хто куди, Фанні зрозуміла, що вони просто набігалися до знемоги; про це свідчили їхні розпашілі обличчя та важке дихання, проте вони продовжували затято штурхати одне одного й вищати від несподіваних стусанів просто на очах у батька.
Наступного разу з відчинених дверей з'явилося щось більш приємне — таця з чайним посудом, яку Фанні вже й не сподівалася побачити цього вечора. Сьюзен та служниця, із жалюгідного вигляду якої Фанні з подивом зрозуміла, що на вулиці бачила старшу прислугу, внесли все необхідне для чаювання. Сьюзен приглядала, як служниця ставить чайника на вогонь, і позирнула на сестру так, наче пишалася, що може показати себе такою хазяйновитою і вправною, і водночас не була певна, чи не принижує вона себе в очах сестри. Вона, мовляв, лише зазирнула до кухні поквапити Саллі, а тоді вже допомогла зробити грінки і розкласти хліб з маслом, а то довелося б чекати того чаю ще бозна-скільки. Вона ж певна, сестрі хочеться чогось скуштувати після такої подорожі.
Фанні щиро їй подякувала. Вона зізналася, що буде дуже рада чашечці чаю, і Сьюзен хутко заходилася до роботи, наче задоволена, що може зробити все сама; і після деякої зайвої метушні та нерозважливих спроб утихомирити хлопців, що було їй вочевидь не під силу, вона чудово з усім упоралася. Фанні немов ожила — і тілом, і душею; від такої своєчасної турботи вщух і головний, і душевний біль. Сьюзен мала відкрите, розумне обличчя; вона була схожа на Уїльяма, і у Фанні зародилася надія, що сестра, як і він, буде добра й прихильна до неї.
Під час цього затишшя повернувся Уїльям, а за ним — і матуся з Бетсі. У всьому блиску й красі своєї лейтенантської форми він здавався ще вищим і стрункішим; і, сяючи щасливою усмішкою, він ступив до Фанні, а вона, підвівшись, якусь мить дивилася на нього в німому замилуванні, а тоді оповила його руками за шию і розридалася від майже болісної радості.
Не бажаючи видатися засмученою, вона скоро опанувала себе, витерла сльози і нарешті змогла роздивитися й похвалити всі дивовижні красоти його мундира; і, вже звеселившись, вислухала його райдужні мрії — до самого відплиття щодня бувати на березі і навіть повезти її до Спітхеда й показати свій корабель.
Знову сполошив усіх прихід містера Кемпбела — корабельного лікаря з «Дрозда», що зайшов за своїм другом; це був прекрасно вихований молодий чоловік. Відшукати для нього вільного стільця виявилося не так уже й легко; тим часом юна розпорядниця чаювання спішно мила чашку та блюдце; чоловіки серйозно поговорили із чверть години і знову здійнявся галас. Чоловіки та хлопці разом заворушилися, настав час іти; все було готове, Уїльям попрощався, і всі вони вийшли — троє хлопців, незважаючи на вмовляння матері, вирішили провести брата і містера Кемпбела до військового порту, а містер Прайс пішов віднести сусідові газету.
Після цього можна було сподіватися на відносний спокій; і тому, коли Ребекку сяк-так умовили прибрати чайний посуд і місіс Прайс понишпорила по всіх закутках, шукаючи рукава від сорочки, який Бетсі зрештою вгледіла у шухляді кухонної шафи, невелике жіноче товариство влаштувалося зручніше, і мати, знов побідкавшись, що ніяк не встигне зібрати Сема в дорогу, нарешті спромоглася подумати про старшу доньку та родичів, від яких вона приїхала.
Посипалися питання; і одним з перших було — «як справи у сестриці Бертрам з прислугою? Певно, теж має чимало мороки, поки підшукає когось?» — і скоро вона й думати забула про Нортгемптоншир і почала скаржитись на свої злигодні, на жахливу портсмутську прислугу, з-поміж якої дві її служниці, звісно, найгірші. Забувши про Бертрамів, вона почала розписувати злочини Ребекки, проти якої могла дещо докинути і Сьюзен, а тим паче маленька Бетсі, і яку справді начебто не було за що похвалити. Фанні, не втримавшись, обережно спитала, чи не збирається матуся звільнити Ребекку, коли мине її рік.