Місіс Прайс також показала себе з найкращого боку, їй лестило, що син має такого друга, і, бажаючи справити на нього приємне враження, вона сповнилася вдячності — безхитрісної материнської вдячності, що не могла його не зворушити. Містера Прайса не було вдома, про що вона дуже шкодувала. Фанні вже опанувала себе настільки, щоб відчути, що вона про це аж ніяк не шкодує; до її незліченних тривог долучився ще й пекучий сором за будинок, у якому знайшов її Кроуфорд. Вона могла скільки завгодно дорікати собі за цю слабкість, але побороти її не могла. Їй було соромно; а за батька вона соромилася ще більше.
Вони говорили про Уїльяма, — про нього місіс Прайс могла говорити без упину; і містер Кроуфорд так гаряче хвалив його, як вона лишень могла бажати. Вона подумала, що ніколи в житті не бачила такого приємного юнака, і страшенно здивувалася, дізнавшись, що такий статечний та люб'язний молодик приїхав до Портсмута не для того, щоб відвідати адмірала або комісіонера, не з наміром з'їздити на острів чи оглянути доки. Ніщо з того, що вона звикла вважати ознакою високого становища чи багатства, не покликало його до Портсмута. Він прибув напередодні, вже коли споночіло, і мав намір провести тут день-два; зупинився він у «Короні», встиг випадково зустріти кількох знайомих морських офіцерів, та взагалі приїхав зовсім не для того. Повідомивши це, він цілком розумно припустив, що тепер уже можна подивитись на Фанні і заговорити до неї; і справді, вона змогла витримати його погляд і послухати розповідь про те, що він увечері перед від'їздом провів півгодини з сестрою, і вона передавала їй дружній привіт, але написати не встигла; що він вважав за щастя побачитися з Мері хоча б ці півгодини, бо між поверненням з Норфолку та від'їздом до Портсмута провів у Лондоні лише одну добу; що її кузен Едмунд у Лондоні, і приїхав туди, наскільки він розуміє, кілька днів тому; що сам він не бачив Едмунда, але тому ведеться добре, і в Менсфілді також усе гаразд, і що вчора Едмунд мав обідати у Фрезерів.
Фанні вислухала все спокійно, навіть останні слова; вона вже втомилася нічого не знати напевно. І слова «тож, певно, усе вже владналося» залишили її з вигляду байдужою, — вона лиш залилася легким рум'янцем. Ще трохи поговоривши про менсфілдські справи, що вочевидь цікавили її найбільше, Кроуфорд почав натякати на користь ранкового променаду. Ранок, мовляв, просто чудовий, а о цій порі року погода так часто змінюється, що краще не баритися з прогулянкою; і оскільки ці натяки не привели ні до чого, він невдовзі звернувся до місіс Прайс та її доньок і порадив їм не гаяти часу, якщо вони мають намір вийти. Тепер вони нарешті збагнули, про що йдеться. Виявилося, що місіс Прайс майже не виходить з дому, хіба лише в неділю; як на те, в неї й часу нема для прогулянок, з такою сім'єю! Тоді, може, вона умовить доньок піти погуляти в таку чудову днину і дозволить йому мати задоволення їх супроводжувати? Місіс Прайс була йому вельми вдячна і радо на це погодилася. Її доньки весь час сидять у чотирьох стінах; Портсмут — невеселе місце, і вони нечасто виходять з дому, а в неї є для них доручення в місті, які вони, звичайно, радо виконають. Так воно й сталося, що Фанні — приголомшена, зніяковіла, засмучена — за десять хвилин уже йшла разом зі Сьюзен до Хай-стрит, а містер Кроуфорд їх супроводжував.
За мить їй стало ще гірше — вона ладна була згоріти від сорому, бо не встигли вони ступити ще й кількох кроків по Хай-стрит, як зустріли батька, чий вигляд навіть у суботу залишав бажати кращого. Він зупинився; і хоч як мало він був схожий на джентльмена, Фанні була змушена представити його містерові Кроуфорду. Вона не сумнівалася, що містер Кроуфорд буде прикро вражений. Йому стане і соромно, й гидко — усе разом. Він скоро її покине, забуде й думати про цей шлюб; і хоч вона бажала, щоб він зцілився від своєї пристрасті, такі ліки були чи не гірші від самої недуги; гадаю, навряд чи хоч одна юна леді в Британському королівстві вбачатиме більше лихо в тому, що до неї сватається розумний, приємний чоловік, ніж у розриві з ним через неподобну поведінку її найближчих родичів.
Містер Кроуфорд, певно, не міг при погляді на свого майбутнього тестя воліти взяти за взірець його костюм; проте (що Фанні, на своє превелике полегшення, одразу ж помітила) її батько, розмовляючи з цим вельмишановним незнайомим, став зовсім іншою людиною і нічим не нагадував того містера Прайса, яким був у колі сім'ї. Його манери, хоч і не дуже ґречні, були цілком пристойними; він поводивсь, як личить чоловікові — великодушно й приязно; говорив він, як турботливий батько і розумна людина; його гучний голос просто неба звучав цілком природно, і він жодного разу не вилаявся. Так він несвідомо наслідував гарні манери містера Кроуфорда; і, мабуть, завдяки цьому Фанні трохи заспокоїлася.