Фанні подякувала, проте намагалася обернути все це на жарт.
— Я кажу серйозно, — відповів він, — і ви чудово це розумієте. Сподіваюся, ви не будете такою жорстокою, щоб не сповістити нас, якщо занедужаєте. Справді, ви не станете так робити; ви на таке не здатні; тому, поки ви будете писати в кожному листі до Мері «я здорова», а я знаю, говорити чи писати неправду ви не можете, — лише доти ми вважатимемо, що ви справді здорові.
Фанні знову подякувала йому, але була надто розчулена і збентежена, аби щось відповісти, та й сумнівалася, що тут слід щось казати. Це сталося вже наприкінці прогулянки. Він провів їх до самого дому і попрощався з ними біля дверей, оскільки знав, що вони зараз будуть обідати, і тому удав, наче його чекають в іншому місці.
— Шкода, що ви так втомилися, — сказав він, затримавши Фанні, коли всі інші вже увійшли до будинку. — Мені було б спокійніше залишати вас при кращім здоров'ї. Чи можу я щось зробити для вас у Лондоні? Я вже надумав був їхати до Норфолку знову. Мене непокоїть Медісон. Я певний, він все ще думає обдурити мене, якщо вдасться; віддати своєму кузенові млина, якого я призначаю іншій людині. Я мушу йому втовкмачити, що мене не пошиєш у дурні ані на південному краї Еврінгему, ні тим паче на північному; я хочу бути справжнім господарем своїх земель. Досі я давав йому це зрозуміти. Просто диво, скільки лиха може заподіяти маєтку один такий добродій, що визискує бідних і паплюжить добре ім'я хазяїна. Я дуже хотів би повернутися до Норфолку негайно і поставити все на свої місця, щоб після мене вже не можна було нічого зіпсувати. Медісон — тямущий хлопець, і я не хочу його звільняти, якщо він не лізтиме у мої справи; але ж це було б справжнє глупство — дати себе обдурити людині, яка навіть не є моїм кредитором і тому не має на це ніякого права; і несосвітенне глупство — дозволити, щоб він нав'язав мені в орендарі твердолобого здирника замість чесного чоловіка, якому я сам, можна сказати, дав слово. Хіба це не буде гірше, ніж глупством? Чи слід мені їхати? Що ви порадите?
— Що я пораджу! Ви й самі чудово знаєте, як слід вчинити.
— Так. Коли ви висловлюєте свою думку, я завжди знаю, як слід чинити. Ваше судження для мене — закон.
— О, ні! Не кажіть так. У душі кожного з нас є вищий закон, і якщо ми будемо його дотримуватись, він стане для нас кращим порадником, ніж будь-яка інша людина. До побачення; бажаю вам завтра приємної подорожі.
— Що я можу зробити для вас у Лондоні?
— Дякую, нічого не треба.
— Може, комусь що-небудь передати?
— Привіт вашій сестрі, як ви будете такі ласкаві; і коли побачите мого кузена — кузена Едмунда, — дуже вас прошу, скажіть йому, що я сподіваюся скоро отримати звістку від нього.
— Неодмінно скажу; і якщо він надто лінивий чи забудькуватий, я письмово передам його вибачення.
Він не зміг більш нічого додати, бо Фанні був час іти; він потиснув їй руку, подивився на неї й пішов. Тепер йому лишалося провести три години зі своїм знайомим, поки в готелі для них не поспіє розкішний обід; а на неї чекав обід дещо скромніший. За столом у Прайсів зазвичай подавали страви зовсім іншого роду; і якби Кроуфорд запідозрив, яких випробувань, окрім сидіння в чотирьох стінах, їй довелося зазнати в батьківському домі, він здивувався б, що це так мало помітно з її вигляду. Вона відчувала таку відразу до пудингів та рагу, приготованих Ребеккою, до напіввимитих тарілок і зовсім не митих ножів з виделками, що часто лишалася голодною аж до вечора, коли могла послати когось із братів по тістечка або печиво. Після менсфілдських розкошів їй було вже пізно звикати до Портсмута; і якби сер Томас міг про все це знати, він би, мабуть, вирішив, що його племінниця, помучившись скільки належить і тілом і душею, зможе справедливіше оцінити приємне товариство і солідний капітал містера Кроуфорда; але він, певно, побоявся б продовжувати цей дослід, розваживши, що таке лікування може виявитися вбивчим для неї.