До кінця дня Фанні почувалася пригніченою. Вона майже не сумнівалася, що більш не побачить містера Кроуфорда, але на душі в неї було смутно. Все ж таки вона розлучалася з другом; і хоч нібито й раділа його від'їзду, водночас їй здавалося, що тепер вона всіма покинута — наче знову попрощалася з Менсфілдом; і, думаючи про те, як він повернеться до Лондона і буде часто бачитись з Мері та Едмундом, вона не могла йому не заздрити, хоч і сама ненавиділа себе за такі почуття.
Вона не знаходила розради ні в чому довкола; прийшли декілька батькових приятелів, і, як бувало завжди, коли він не йшов з ними, вечір тягнувся неймовірно довго; з шостої години до пів на десяту вони за гучною розмовою хилили грог. Їй було дуже сумно. Лише дивовижна зміна на краще, яка вбачалася їй у Кроуфорді, могла трохи розвіяти її тоскні роздуми. Не зважаючи на те, що раніше бачила його в зовсім іншому товаристві, не замислюючись, як багато важить ця різниця, вона була твердо впевнена, що він став напрочуд тактовним та уважним до інших. І якщо це так у дрібницях, то, може, так і в більшому? Він так уболівав за її здоров'я та спокій, виявив таку чуйність — і мабуть, говорив від щирого серця, — тому хіба не слід сподіватися, що тепер він полишить свої любовні домагання, знаючи, наскільки вони їй осоружні?
Розділ сорок третій
Передбачалося, що містер Кроуфорд наступного дня повернеться до Лондона; і дійсно, у Прайсів він більш не з'являвся, а через два дні це підтвердив лист від міс Кроуфорд. Фанні розгорнула листа і почала читати його з тривожною цікавістю, що, однак, була викликана цілком іншою причиною.
«Мушу вас сповістити, люба Фанні, що Генрі їздив до Портсмута лише для того, щоб зустрітися з Вами; що він був просто у захваті від прогулянки з Вами минулої неділі, а ще більше — від тієї, що відбулася наступного дня біля форту; свіжий вітер, сяюче море, Ваші чарівні очі і бесіда з Вами — все було сповнено божественної гармонії і пробуджувало почуття, що назавжди лишають по собі блаженні спогади. Наскільки я розумію, це й повинно становити зміст мого листа. Він звелів мені писати, але я не знаю, про що Вам іще розповісти, окрім його вражень від поїздки до Портсмута, від тих двох прогулянок і його знайомства з Вашою сім'єю, особливо з Вашою чарівною сестричкою, милою п'ятнадцятирічною дівчинкою, що була з Вами на прогулянці і, гадаю, вперше побачила справжнє кохання. Я не маю часу, щоб писати про все це багато, і до того ж це було б недоречним, оскільки я пишу Вам у справі, з якою не слід зволікати. Люба моя, люба Фанні, якби лишень Ви були тут, — скільки б я Вам розповіла! Ви слухали б мене, поки не втомилися, і давали мені поради, поки не втомилися б іще більше; але неможливо вмістити на папері навіть соту частину того, чим повниться моя душа, тож краще я не скажу нічого; а Ви, як хочете, спробуйте вгадати, у чому річ. Новин для Вас у мене немає, — звичайно, окрім світських інтриг; але було б надто негарно з мого боку мучити Вас згадками про всіх людей та звані вечори, що заповнюють мій час. Мені слід було б надіслати Вам звіт про перший прийом у домі Вашої кузини, та я полінувалася, а тепер все це вже в минулому; можете вдовольнитися тим, що все було як належить, найкращим чином, у стилі, який прийшовся б до душі будь-кому з її рідних; і її вбрання, й манери, звісно ж, робили їй честь. Моя подруга, місіс Фрезер, над усе хотіла б мати такий будинок; та й мені це не завадило б. Я їду до леді Сторнуей після Великодня; вона в прекрасному гуморі і, здається, дуже щаслива. Лорд Сторнуей у колі сім'ї поводиться дуже мило, і не такий уже він незугарний з виду, як мені колись здавалося, — зрештою, бувають і гірші. Але поруч з Едмундом він виглядатиме вбого. Що сказати про цього героя? Якщо я взагалі не згадуватиму його ім'я, це накличе підозри. Тому скажу, що ми бачили його разів зо три, і мої тутешні подруги були ним зачаровані, — на їхню думку, саме таким повинен бути справжній джентльмен. Місіс Фрезер (непоганий суддя) сказала, що знає в Лондоні не більше трьох чоловіків, чия зовнішність і поведінка були б такі приємні; і мушу визнати, що вчора, коли ми тут обідали, ніхто не міг з ним зрівнятися, а присутніх було шістнадцять осіб. На щастя, за наших часів усі вдягнені за однією модою, і вбрання нікого не вводить в оману, — але… але…