До цього затишного гніздечка Фанні заквапилася тепер, сподіваючись віднайти в ньому розраду для своєї збентеженої душі, — може, вона хоч трохи втішиться, подивившись на профіль Едмунда, а може, коли виставить свої герані за вікно подихати свіжим повітрям, то й сама відчує приплив душевної наснаги. Але страх перед власною впертістю був не єдиним почуттям, яке вона мала подолати; вона почала вагатися, як їй слід вчинити, і, поки вона походжала кімнатою, її сумніви зростали. Чи мала вона рацію, відмовляючи в тому, про що її так гаряче просили, чого так палко бажали і що, напевне, було таким важливим для декого з тих, кому вона багато чим завдячувала? Чи не себелюбство заволоділо нею, чи не страх привернути до себе увагу? І чи досить виявиться суджень Едмунда, його запевнень, що цього не схвалив би сер Томас, щоб виправдати її рішучу відмову, не зважаючи на усіх інших? Грати на сцені здавалося їй чимось таким жахливим, що вона вже схильна була зневіритись у правдивості й чистоті своїх намірів; і, поки вона роззиралася довкола, прохання кузин і кузена зробити їм послугу здавалося їй тим важливішим, чим більше вона дивилася то на один, то на інший з їхніх дарунків. Столик між вікнами був заставлений скриньками для рукоділля, подарованими у різний час, здебільшого Томом; і вона почувалася дедалі більш зніченою, розуміючи, які вони були до неї добрі і в якому вона боргу перед ними. Стук у двері пробудив її від роздумів, і у відповідь на її ввічливе «Прошу» з'явився той, з ким вона звикла ділитися усіма своїми турботами. При появі Едмунда очі в неї засяяли.
— Можна поговорити з тобою кілька хвилин, Фанні? — спитав він.
— Так, звичайно.
— Я хотів з тобою порадитися. Почути твою думку.
— Мою думку! — вигукнула вона, спантеличена цим компліментом — такою високою здавалася їй подібна честь.
— Так, твою думку і твою пораду. Я не знаю, як вчинити. Від цієї театральної забавки стає дедалі більше прикрощів, ти ж сама бачиш. Вони обрали таку п'єсу, що гірше й не вигадаєш, а тепер, на додачу до всього, ще й вирішили звернутися по допомогу до юнака, якого ми майже не знаємо. Це означатиме кінець будь-якій скромності чи пристойності, про яку говорилося спершу. Я не знаю нічого поганого про Чарлза Медокса; але надмірна товариськість, що неодмінно супроводжуватиме зав'язане таким чином знайомство, дуже небажана; навіть більше, ніж товариськість, — фамільярність. Я не можу думати про це спокійно; і це здається мені таким злом, що йому неодмінно слід запобігти, якщо тільки можливо. Хіба ти не дивишся на це так само?