Фанні здавалося, наче вона отримує від їхньої вистави не менше безневинних радощів, ніж усі інші; Генрі Кроуфорд грав дуже добре, і їй подобалося, нишком прослизнувши до театру, спостерігати за репетицією першого акту, незважаючи на ті почуття, які пробуджували в ній деякі репліки Марії. Марія, на її думку, також грала добре, занадто добре; і після кількох перших репетицій Фанні стала для них єдиним представником публіки і була вельми корисною то в ролі суфлера, то в ролі глядача. Наскільки вона могла судити, містер Кроуфорд був найкращим із акторів; він мав більше впевненості в собі, ніж Едмунд, більше таланту й смаку, ніж містер Йєтс. Він не подобався їй як людина, проте вона мусила визнати, що актор з нього чудовий, і небагато хто вважав інакше. Містер Йєтс, щоправда, нарікав на його млявість та незворушність; і врешті-решт настав день, коли містер Рашворт, похмуро дивлячись на Фанні, мовив:
— Невже і ви бачите в цій затії щось привабливе? Хоч убийте мене, ніяк не збагну, що такого гарного в цьому Кроуфорді; і, між нами кажучи, мені здається просто смішним, коли такого недомірка, опецька, найнезугарнішого чоловічка вважають чудовим актором.
Від цієї миті в ньому спалахнули колишні ревнощі, які Марія, плекаючи чимдалі серйозніші надії на Кроуфорда, і не намагалася загасити; і сподівання на те, що містер Рашворт бодай колись примудриться вивчити свої сорок дві репліки, здавалися безпідставними. Що ж до його здатності хоч якось впоратися з роллю, тут ніхто, крім його любої матінки, не плекав жодних ілюзій; вона, звісно ж, шкодувала, що його роль є не досить значною, і не квапилася їхати до Менсфілду, чекаючи, поки не почнуть репетирувати його сцени; але всі інші могли сподіватися тільки на те, що він сяк-так завчить репліку партнера і слова, які після неї має вимовити, а в усьому іншому покладеться на суфлера. Фанні, із співчуття до нього та зі своєї доброї волі, сумлінно вчила його запам'ятовувати слова, давала йому всілякі вказівки й поради, вигадувала для нього мнемонічні прийоми, сама вчила напам'ять кожне слово його ролі, та його успіхи лишалися мізерними.
Їй, звичайно ж, було і ніяково, і лячно, й тривожно; але, попри ці та інші причини, що потребували її вільного часу й уваги, вона аж ніяк не відчувала себе зайвою серед усіх театралів чи самотньою у своєму душевному неспокої; так само вона не могла поскаржитись, що її дозвілля чи її співчуття нікому не потрібні. Її невтішні передчуття не справдилися. Вона ставала в нагоді всім; тому їй, певно, велося не гірше, ніж будь-кому з них.
До того ж було багато шиття, і тут знадобилася її допомога; і місіс Норріс вважала Фанні не менш вправною за всіх інших, що було зрозуміло з її вимогливого тону.
– Іди-но сюди, Фанні! — гукала вона. — Ото гарні для тебе настали часи! Та, може, все ж не годиться отак вештатися по кімнатах і на все витріщатися; ти мені також потрібна. Я вся в клопотах, мені нема коли й угору глянути, треба ж якось довести до ладу плащ містера Рашворта, щоб не докуповувати шовку. Сподіваємося, що ти допоможеш мені його зшити. Тут усього лише три шви, ти швидко впораєшся. От якби мені хтось указував, що робити. Бачу, ти не дуже квапишся, і якщо всі будуть отак байдикувати, то далеко не в'їдемо.
Фанні взялася до роботи тихенько, без жодної спроби себе захистити; але друга її тітонька, що була добросердішою, заступилася за неї:
— Не дивно, сестро, що Фанні все це так подобається: для неї це вперше; а ми ж з тобою самі колись дуже любили спектаклі, я й зараз їх обожнюю; як тільки матиму трохи часу, неодмінно подивлюся їхні репетиції. Про що ця п'єса, Фанні? Ти ніколи мені не розповідала.
— О, прошу, сестро, не питай її зараз; Фанні не з тих, хто може водночас і говорити, і працювати. Це про узи кохання.
— По-моєму, — обізвалася Фанні до тітоньки Бертрам, — завтра ввечері вони будуть репетирувати всі три акти, і ви зможете побачити наших акторів.
— Ти краще зачекай, поки почеплять завісу, — втрутилася місіс Норріс. — За два дні буде завіса, а без неї що ж це за спектакль. Певна, що від фестонів ти будеш просто у захваті.