Утім, вона не могла відповісти їм з такою ж теплотою, її радість потьмарилася в їхньому палкому сяянні, вона надто добре відчувала, що їм стає до неї байдуже, і не могла втішитися тим, що кожен потребував її допомоги. Тепер вони мали репетирувати разом. Це запропонував Едмунд — і наполегливо вмовляв їх, поки юна леді, і спершу не дуже схильна відмовлятися, уже не могла чинити опір; і Фанні лишалося тільки підказувати репліки й спостерігати за ними, їй надали права справжнього судді й критика, і вона щиро намагалася виконувати свої обов'язки, вказуючи виконавцям на недоліки їхньої гри; але все в ній поставало проти цього, вона не могла, не хотіла, не сміла цим займатися; навіть якби вона справді була налаштована критично, сумління втримало б її від несхвальних суджень. Сцена, яку вони репетирували, зачіпала її власні почуття, і тому вона не могла правдиво й спокійно судити про дрібні вади. Підказувати репліки — цього з неї було досить, а іноді й більше ніж досить, бо вона не весь час була в змозі стежити за текстом. Дивлячись на них, вона відволікалася і, збентежена дедалі більшим натхненням Едмунда, якось закрила книгу і відвернулася від них саме тієї миті, коли була потрібна її допомога. Вони пояснили те цілком природною втомою, подякували їй і поспівчували; та вона заслуговувала набагато більшого співчуття, про що, як вона сподівалася, вони ніколи не запідозрять. Зрештою сцена скінчилася, і Фанні присилувала себе додати й свою похвалу до тих компліментів, які вони робили одне одному; і, коли вона знову залишилася на самоті і змогла все пригадати, їхня гра видалася їй такою природною, такою щирою, що можна було не сумніватися в майбутньому успіхові вистави і в тому, що їй це видовище завдасть лише страждань. Та хоч би як воно вплинуло на неї, вона повинна сьогодні пройти через ці тортури.
Перша справжня репетиція трьох актів мала відбутися ввечері; місіс Грант і Кроуфорди пообіцяли, що повернуться одразу ж після обіду; кожен чекав цього з нетерпінням. Здавалося, радісне збентеження охопило всіх; Том був задоволений, що справа наближається до завершення; Едмунда надихали спогади про ранкову репетицію, і всі дрібні непорозуміння де й поділися. Всі були напоготові, всім не сиділося на місці; леді невдовзі пішли з їдальні, за ними попрямували чоловіки, і, окрім леді Бертрам, місіс Норріс та Джулії, всі опинилися в театрі ще засвітла; і, запаливши стільки свічок, скільки дозволяла незавершена сцена, чекали тільки появи місіс Грант і Кроуфордів, щоб почати.
На Кроуфордів не довелося довго чекати, проте місіс Грант з ними не було. Вона не змогла прийти. Доктор Грант, оголосивши, що він нездужає, у що його розважлива своячка не надто повірила, не міг відпустити дружину.
— Доктор Грант хворий, — сказала міс Кроуфорд з глузливою урочистістю. — Він хворіє відтоді, як не став сьогодні їсти фазана. Надумав, що фазан жорсткий, відіслав на кухню свою тарілку і відтоді потерпає від голоду.
Ото було розчарування! Відсутність місіс Грант засмутила всіх. Її приємні манери і веселу догідливість вони цінували завжди, та сьогодні без неї було аж надто некомфортно. Тепер їх не втішить ні гра, ні сама репетиція. Усе пішло шкереберть. Що ж робити? Том, Селянин, був у розпачі. По хвилі непевного мовчання дехто став позирати на Фанні, і залунали поодинокі голоси:
— Коли б міс Прайс була така люб'язна і хоча б прочитала роль…
І одразу ж на неї з усіх боків посипалися благання, просили всі, навіть Едмунд сказав: «Ну-бо, Фанні, будь ласка, якщо це тобі не зовсім неприємно»… Але Фанні все ще вагалася. Їй було нестерпно навіть думати про це. Чом би їм не звернутися до міс Кроуфорд? І чому вона не сиділа у своїй кімнаті, там вона була б у безпеці, — нащо їй було приходити на репетицію? Вона ж знала, що це і засмутить її, і розсердить; знала, що їй слід триматися осторонь. От її й покарано.
— Вам треба буде лише читати, — знову почав правити своєї Генрі Кроуфорд.
— А я впевнена, що Фанні чудово знає роль напам'ять, — докинула Марія, — вона ж напередодні разів двадцять поправляла міс Грант. Фанні, я певна, що ти знаєш роль.
Фанні не могла сказати, що не знає; і оскільки вони наполягали, а Едмунд повторив своє прохання і поглянув на неї так, наче ладен був зневіритись у її доброті, вона поступилася. Вона постарається. Усіх це задовольнило, і вона тільки сиділа й слухала, як шалено калатає її серце, поки вони готувалися починати.