Вони таки почали; і, надто захоплені галасом, який при цьому здійняли, не дослухалися до незвичного шуму в іншій частині будинку, і репетиція тривала, коли двері до кімнати раптом розчахнулися і Джулія, ставши на порозі, пополотніла від жаху, вигукнула:
— Батько приїхав! Він зараз у передпокої.
Розділ дев'ятнадцятий
Як описати сум'яття, що заволоділо всім товариством? Для більшості з них то була мить невимовного жаху. Сер Томас у будинку! Усі одразу ж цьому повірили. Не було жодної надії на те, що це розіграш чи помилка. Погляд Джулії красномовно свідчив про правдивість цієї звістки, і після перших недоладних вигуків на півхвилини запанувала тиша; кожен, змінившись в обличчі, дивився на сусіда, і майже для кожного то була найприкріша, найнесвоєчасніша, вражаюча новина! Містер Йєтс міг вважати це просто неприємним втручанням у плани сьогоднішнього вечора, а містер Рашворт міг вбачати у цьому ласку провидіння, та всім іншим було тяжко на серці, всі знемагали під тягарем самозвинувачень та непевної тривоги, всі у глибині душі запитували у себе: «Що з нами буде? Що тепер робити?» Тиша гнітила, і жахом сповнювали кожного ті звуки, що підтверджували страшну звістку, — грюкання дверей і промовисті кроки, що наближалися. Джулія поворухнулася і заговорила першою. Ревнощі й зловтіха покинули її, себелюбство поступилося перед загальним відчаєм; але під час її появи Фредерік віддано слухав розповідь Агати і притискав її руку до свого серця, і коли Джулія звернула на це увагу і побачила, що, незважаючи на її вбивчі слова, він не змінив пози і не відпустив руку її сестри, у її зраненому серці знову ожила образа, вона враз почервоніла, хоч за хвилю до того дуже зблідла, і вилетіла з кімнати, зронивши: «Мені нема чого боятися зустрічі з ним».
Тоді заворушилися й усі інші, і в одну й ту ж саму мить обидва брати виступили наперед — вони відчували необхідність щось вчинити. Їм вистачило кількох слів, щоб дійти згоди. У цю хвилину їхні думки не могли різнитися: вони повинні негайно іти до вітальні. Марія приєдналася до них, маючи такий самий намір; з цієї трійці вона була найсміливішою, адже саме та обставина, що змусила Джулію втекти, надавала їй сили. Те, що Генрі Кроуфорд тримав її за руку в таку мить, у вирішальну мить випробування, було варте століття вагань і тривог. Вона вважала це запорукою найсерйозніших намірів і не боялася навіть постати перед батьком. Вони вийшли, не звертаючи анінайменшої уваги на невгамовні домагання містера Рашворта: «А мені також піти? Може, мені краще також піти? Хіба не слід мені також піти?» — та щойно вони вийшли за двері, як Генрі Кроуфорд вгамував його тривожну цікавість і, щиро заохотивши його в намірі одразу ж засвідчити свою повагу серові Томасу, був радий чимшвидше відправити його услід за іншими.
Фанні залишилася з Кроуфордами і містером Йєтсом. Кузини і кузени зовсім про неї забули; а сама вона була надто низької думки про своє становище, щоб сподіватись на прихильність сера Томаса, і, не наважившись поставити себе нарівні з його дітьми, вона була рада, що лишається осторонь і має змогу хоч трохи прийти до тями. Її хвилювання й тривога були сильніші, ніж у будь-кого з інших, бо при такій вдачі, як у неї, навіть сама невинність не позбавляє від страждань. Вона ледь не зомліла, в ній прокинувся колишній острах перед дядечком, і співчуття до нього і майже до кожного з членів товариства, і невимовна тривога за Едмунда. Вона дрижала, мов у лихоманці, і, сівши, поринула в ці страхітливі роздуми, тоді як троє інших присутніх, більше не маючи потреби стримуватися, виливали у скаргах своє роздратування, оплакували передчасний приїзд господаря, що так прикро став їм на заваді, і, не виявляючи ані крихти співчуття до бідного сера Томаса, визнавали, що йому слід було б добре затриматися в дорозі, а ще краще — на Антигуа.
Кроуфорди хвилювалися більше, ніж містер Йєтс, оскільки краще розуміли, що це за сім'я, і ясніше бачили, яким лихом усе це може скінчитися. Невідворотна загибель п'єси була для них очевидною: вони відчували, що всі їхні плани зруйновано; але містер Йєтс вважав це лише тимчасовою перешкодою, неприємністю на один сьогоднішній вечір, і навіть припустив, що репетицію, напевно, можна буде продовжити після чаю, коли вгамується переполох, викликаний приїздом сера Томаса, і на дозвіллі він і сам залюбки подивиться п'єсу. Кроуфорди лише посміювалися з такої маячні; і невдовзі, погодившись, що їм краще тишком зникнути і не втручатися в родинні справи, вони запросили містера Йєтса приєднатися до них і провести вечір у пастораті. Але містер Йєтс досі ще не мав справи з тими, хто шанує батьківське слово та мир у сім'ї, і тому не вважав за потрібне прийняти запрошення; подякувавши їм, він мовив, що «схильний залишитися, щоб засвідчити свою щиру повагу старому джентльменові, позаяк він уже все одно приїхав», і до того ж це буде негарно стосовно Бертрамів, якщо всі від них повтікають.