Зовсім не таку людину він волів би бачити своїм зятем; і, почавши тривожитися за Марію, намагався зрозуміти її почуття. Йому вистачило недовгого спостереження, аби збагнути, що в кращому разі вона просто байдужа до свого нареченого. Вона поводилася з містером Рашвортом недбало й холодно. Вона не любила його — і не могла полюбити. Сер Томас вирішив серйозно поговорити з нею. Хоч яким вигідним міг бути цей шлюб, хоч як довго вони були заручені, та ще й на виду у світського товариства, — не можна заради цього жертвувати її щастям. Може, вона дала згоду після надто короткого знайомства, а впізнавши містера Рашворта краще, ладна розкаятись у своєму рішенні.
Сер Томас звернувся до своєї доньки серйозно і доброзичливо; він висловив усі свої побоювання, поцікавився, чого вона бажає насправді, і запевнив її, що можна подолати будь-які ускладнення і негайно ж розірвати угоду, якщо вона почувається нещасливою в очікуванні такого майбутнього. Він зробить усе, щоб її звільнити. Марія, слухаючи його, якусь мить боролася з собою, та лише одну мить; коли ж її батько замовкнув, вона вже здатна була відповісти йому рішуче й спокійно. Вона подякувала йому за таку велику турботу, за батьківську доброту і переконала його, що він помиляється, думаючи, ніби вона має хоч найменше бажання взяти назад своє слово або ж змінила свою думку чи свої наміри. Вона глибоко поважає містера Рашворта за його вдачу й поведінку і не сумнівається, що буде з ним щаслива.
Сер Томас був задоволений і радий, а може, й надто радий, щоб глибше замислюватися з цього приводу — хоч саме це він розважливо порадив би будь-кому іншому. Відмовитися від такого союзу йому було б вельми прикро; тому він міркував ось як: містер Рашворт ще досить молодий і може змінитись на краще; містер Рашворт повинен — і зможе — змінитися на краще в гідному оточенні; і якщо зараз Марія стверджує з такою певністю, що буде з ним щаслива, і говорить про це не під впливом миттєвого настрою, не в любовному засліпленні, їй слід вірити. Вона, мабуть, не здатна до сильних почуттів; він і раніше був такої думки про неї; та це не значить, що вона гірше почуватиметься в житті, і якщо вона не прагне бачити у своєму чоловікові людину непересічну й обдаровану, все інше свідчить їй на користь. Поміркована молода особа, що виходить заміж не з любові, зазвичай тим більше прихильна до своєї власної родини; а близькість Созертону до Менсфілду є вельми спокусливою і, дуже ймовірно, буде джерелом постійної й безневинної втіхи. Так, чи майже так, міркував сер Томас, щасливий, що йому не доведеться зазнати всіх прикрощів, які супроводжують будь-який розрив: подиву, засудження, докорів; щасливий, що може впевнено чекати союзу, який додасть йому пошани та ваги в суспільстві, і, зокрема, щасливий від думки, що доньчина вдача якнайкраще сприяє цьому союзові.
Для Марії бесіда була так само приємною. Зараз вона була схильна радіти, що її долю визначено остаточно й невідворотно, що вона знову зв'язала себе з Созертоном, що тепер Кроуфорд не уявлятиме, начебто він керує її вчинками й руйнує її плани; і вона вийшла з кімнати, сповнена гордої рішучості, маючи намір надалі бути обачнішою з містером Рашвортом, щоб не давати батькові приводу для підозри.
Якби сер Томас звернувся до неї в перші три-чотири дні після від'їзду Генрі Кроуфорда, — тоді, коли її розбурхані почуття ще не заспокоїлися і коли вона ще не втратила останньої надії і не вирішила терпіти його суперника, — її відповідь могла б бути іншою; та ще через три-чотири дні, не діждавшись ні повернення Кроуфорда, ні листа, ні звістки від нього — жодних ознак сердечної схильності, жодної надії, що розлука змусить його сумувати, — вона змогла заспокоїтися настільки, щоб шукати розради в задоволенні власної гордості та мстивому тріумфі.
Генрі Кроуфорд вкрав її щастя, але не повинен про це дізнатися; не повинен занапастити її добре ім'я, полишити її краси й багатства. Він не матиме причин вважати, що вона побивається за ним у Менсфілді, усіма покинута, відмовившись від Созертону й від Лондона, від незалежності й розкошів. Незалежність була їй тепер потрібна більше, ніж будь-коли; в Менсфілді вона відчувала це з особливою гостротою. Їй було все тяжче миритися з обмеженнями, які встановлював батько. Почуття свободи, викликане його відсутністю, тепер стало їй конче необхідним. Вона повинна якнайшвидше втекти від нього, від Менсфілду і зцілити свою зранену душу в багатстві та світських успіхах, у вирі шумних розваг. Вона прийняла рішення і більше не вагалася.