Зволікати, маючи такі почуття, зволікати навіть через приготування до весільних урочистостей, було справжньою мукою, і містер Рашворт навряд чи чекав одруження з таким нетерпінням, як його наречена. У її душі всі найважливіші приготування вже було завершено; вона підготувалася до заміжжя, зненавидівши батьківську оселю, постійні обмеження, нудний домашній спокій, сповнена відчаю від любовного розчарування і зневаги до майбутнього чоловіка. Про все інше можна подумати згодом. Придбання нових екіпажів та меблів може почекати до Лондона, до весни, коли в неї з'явиться смак до подібних занять.
Головні учасники події дійшли повної згоди, і з'ясувалося, що для всіх весільних приготувань буде цілком достатньо кількох тижнів. Місіс Рашворт була ладна поступитися місцем хазяйки цій молодій жінці, якій пощастило стати обраницею її любого сина; і на початку листопада шанована вдова, узявши з собою покоївку та лакея, у власному екіпажі вирушила до Бату, щоб похизуватися чудесами Созертону на званих вечорах і, можливо, під час бесіди за картярським столом захоплюватися ними ще більше, ніж удома; і ще до середини того місяця відбулося торжество, яке подарувало Созертону нову господиню.
Весілля відбулося за всіма правилами. Наречена була в дуже елегантному вбранні, обидві подружки, як то ведеться, у трохи скромнішому; сер Томас був посадженим батьком, леді Бертрам тримала напоготові пляшечку ароматичної солі, чекаючи нагоди розчулитись; тітонька Норріс силувалася заплакати; а вінчав молодих сам доктор Грант. Коли дійшло до обговорення церемонії між сусідами, ніщо не викликало зауважень, окрім того, що молодята з Джулією їхали від церкви до Созертону тим самим екіпажем, яким містер Рашворт їздив ще рік тому. Що ж до всього іншого, етикет того дня міг задовольнити найсуворіші вимоги.
Усе завершилося, і вони поїхали. Сер Томас почувався так, як має себе почувати турботливий батько, і розхвилювався ще більше, ніж того очікувала для себе — і примудрилася щасливо уникнути — його дружина. Місіс Норріс, раденька прислужитися своїм близьким у турботах того дня, а саме провести його в менсфілдському домі, підбадьорюючи сестру, та вихилити за здоров'я містера і місіс Рашворт кілька зайвих чарочок, сяяла від щастя: адже саме вона влаштувала цей шлюб, вона зробила все можливе, і з її самовдоволеного вигляду ніхто б не міг запідозрити, що вона бодай колись у житті чула про нещасливе заміжжя чи що вона здогадується про справжні почуття її племінниці, яка зростала й виховувалася в неї на очах.
Молоде подружжя мало намір через два-три дні поїхати до Брайтона і зняти там будинок на кілька тижнів. Будь-який курорт був для Марії в новину, і в Брайтоні взимку можна повеселитися не гірше, ніж улітку. Доки вони скуштують досхочу нових розваг, якраз прийде час шукати інших вражень у Лондоні.
Джулія їхала з ними до Брайтона. Відтоді як сестри вже не були суперницями, між ними помалу відновилося колишнє взаєморозуміння; принаймні вони поладнали настільки, щоб у такий час зрадіти можливості бути разом. Містер Рашворт аж ніяк не був найприємнішим супутником для своєї дружини; а Джулія, так само як і Марія, прагнула нових вражень та розваг, хоч і не так багато вистраждала, щоб їх отримати, і їй було легше витримувати залежне становище.
Їхній від'їзд спричинив ще одну суттєву зміну в Менсфілді — утворилася порожнеча, яку можна було заповнити лише з плином часу. Сімейне коло помітно звузилося, і хоч обидві міс Бертрам останнім часом не вносили особливого пожвавлення в товариство, всі не могли за ними не скучити. Навіть матері їх не вистачало; але наскільки дужче сумувала за ними їхня добросерда кузина, що, блукаючи будинком, думала про них і співчувала їм з таким сердечним жалем, якого вони навряд чи були варті.
Розділ двадцять другий
Після від'їзду кузин Фанні зазнала більшої уваги. Тепер вона була єдиною молодою дівчиною в сімейному товаристві, єдиною з тих завжди цікавих представниць будь-якої сім'ї, серед яких досі лишалася непомітною третьою; і тепер неможливо було її не помічати, не думати про неї, не турбуватися про неї більше, ніж будь-коли; і в домі раз у раз лунало: «А де ж Фанні?» — навіть коли їй не збиралися давати ніяких доручень.
Не тільки вдома, але й у пастораті її стали цінувати більше. У будинку, де після смерті містера Норріса їй доводилося бувати щонайбільше двічі на рік, вона стала бажаною гостею, якій завжди раді, і в ці похмурі, вогкі дні листопада особливо раділа їй міс Кроуфорд. Ці відвідини почалися випадково, а продовжувалися за уклінним запрошенням. Місіс Грант, бажаючи зробити життя сестри хоч трохи цікавішим, залюбки переконала саму себе, наче цим запрошенням робить Фанні велику ласку й допомагає їй розвиватися.