— А ви знаєте, що буде на обід? — мовила, всміхнувшись, місіс Грант. — Індичка, і — можете не сумніватись — чудова. Бачиш, мій любий, — звернулася вона до чоловіка, — куховарка твердить, що індичку треба приготувати завтра.
— Оце добре! — вигукнув доктор Грант. — Так воно й краще. Я радий почути, що в нашому домі ховаються такі скарби. Але міс Прайс і містер Едмунд Бертрам, напевно, залюбки віддалися б на волю фортуни. Ніхто з нас не бажає знати свій жереб заздалегідь. Дружня зустріч — ось чого ми передусім бажаємо, а не гарного обіду; тож ви з вашою куховаркою можете приготувати для нас що завгодно — хоч індичку, хоч окіст, хоч смажену гуску.
Кузен та кузина вирушили додому разом; і, поговоривши про запрошення, яке було для Едмунда надзвичайно приємним, оскільки він вважав його вельми бажаним для Фанні при тій дружбі, що зав'язалася між нею та міс Кроуфорд і дуже його втішала, далі вони йшли мовчки, бо після цієї розмови Едмунд замислився і більш ні про що не хотів говорити.
Розділ двадцять третій
– І чого це місіс Грант запросила Фанні? — мовила леді Бертрам. — Чого б то їй запрошувати Фанні? Ти ж знаєш, Фанні ніколи не ходила до них на такі обіди. Я не можу її відпустити, і я певна, вона також не захоче туди іти. Фанні, ти ж не захочеш, правда?
— Якщо ви ставите питання так, — вигукнув Едмунд, перш ніж кузина змогла відповісти, — Фанні одразу ж відповість «ні»; але я впевнений, люба матусю, що вона рада була б піти, і не бачу жодної причини, чом би їй не піти.
— Я й уявити не можу, чого місіс Грант надумала її запросити. Досі їй таке не спадало на думку. Вона часом запрошувала твоїх сестер, але ж не Фанні.
— Якщо ви не зможете без мене обійтися, мем… — почала була Фанні звичним для неї тоном самозречення.
— Але ж батько весь вечір буде вдома, поруч із матусею.
— Так, у цьому я не сумніваюся.
— Я гадаю, мадам, ви спитаєте батька, що він думає з цього приводу.
— Це ти добре придумав. Так я й зроблю, Едмунде. Я спитаю сера Томаса, тільки-но він прийде додому, — чи можу я обійтися без Фанні.
— Як на те ваша воля, мем. Але я мав на увазі, що ви спитаєте його думки про те, чи личить Фанні прийняти це запрошення; і гадаю, він погодиться, що і для місіс Грант, і для Фанні буде краще, якщо Фанні прийме це перше в її житті запрошення.
— Не знаю. Ми спитаємо сера Томаса. Але він дуже здивується, що місіс Грант взагалі вирішила запросити Фанні.
Більш їм не було чого сказати — принаймні такого, що було б доречним, — аж поки не повернувся сер Томас; але предмет цієї розмови, що стосувався спокою леді Бертрам завтра ввечері, був для неї настільки важливішим від усього іншого, що за півгодини — коли сер Томас на хвильку зазирнув до неї, повернувшись з полів та ідучи до своєї гардеробної, — вона знов озвалася до нього, як він був став порозі:
— Сер Томас, зачекайте хвилинку, я маю вам дещо сказати.
Її спокійний, зманіжений тон — а вона ніколи не завдавала собі клопоту підвищити голос — завжди досягав своєї мети; і сер Томас одразу ж повернувся. Вона почала свою розповідь, і Фанні непомітно вислизнула з кімнати, оскільки чути, як її обговорюють з дядечком, було для неї надто тяжким випробуванням. Вона тривожилася, водночас усвідомлюючи, що тривожиться, може, й занадто — адже яка, зрештою, різниця, піде вона чи залишиться? Та якщо дядечко почне міркувати й вирішувати, та ще й з виглядом вельми суворим, і зверне отакий суворий погляд на неї, і врешті-решт вирішить не на її користь, вона, певно, не зможе виказати належної покори та байдужості. Але тим часом усе складалося для неї добре. Почалося зі слів леді Бертрам:
— Я скажу вам щось таке, що вас здивує. Місіс Грант запросила Фанні на обід.
— Ну то добре, — мовив сер Томас так, ніби чекав якоїсь більш вражаючої новини.